РОЗДІЛ 2
ЕКОНОМІЧНА СФЕРА СУСІПЛЬСТВА ЯК ПРЕДМЕТ НЕКЛАСИЧНОГО СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ
2.1. Перший начерк некласичного вивчення економічної сфери різнотипних суспільств: від Маркса до марксизму
У першому розділі розглянуто особливості, здобутки та межі того періоду соціально-філософського осягнення економічної сфери життєдіяльності людей, який найчастіше пойменовують класичним. Втім, лише найчастіше, але аж ніяк не завжди. Означений період може, звісно, називатися й по-іншому. Наприклад, відомий сучасний дослідник В.Л. Іноземцев характеризує цей період як час а) панування неадекватних теорій; б) переходу від неадекватних теорій до адекватних; перший відтинок включає чотири основні стадії - становлення та утвердження постулатів античної традиції (Гесіод, Демокріт, Антіфонт, Платон, Арістотель, Полібій, Прокл, Плотін); визначальні для європейського середньовіччя християнські релігійно-філософські вчення (Тертулліан, Лактанцій, Августін, Тома Аквінський, Лютер); формування, вже у контексті європейської, а не античної, традиції теорій суспільного договооу (Макіавеллі, Гроцій, Гоббс); виникнення й розвиток утопічних вчень (Мор, Кампанелла, Фур'є, Вейтлінг, Бланкі).105 У якості ж основних віх на шляху до теорій адекватних він визначає, не рахуючи суто попередніх спроб, про які вже йшлося, лібералізм Нового часу (Р. Кемберленд, Ф. Бекон, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, І.Г. Гердер); перші спроби економічного підходу до історії (А.-Р.Ж. Тюрго, Э.-Б. Кондільяк, А. Фергюсон, А. Сміт, Д. Юм); твори предтеч (А. де Сен-Сімон) і перших представників (О. Конт, Дж.Ст. Мілль)позитивізму.106
До адекватних же теорій за даного підходу відносять: марксистське вчення як автентичне осмислення індустріального суспільства та рвзноманітні теорії соціуму постіндустріального. Втім, нескладно помітити, що за усієї розбіжності підходів наголошується визначальна роль саме Марксової концепції. Особливі заслуги Маркса у розробці сферного підходу до вивчення суспільства визнаються, з тими чи іншими застереженнями, й багатьма зарубіжними дослідниками неомарксистського, немарксистського і навіть антимарксистського напрямів - від представників західного марксизму й тих мислителів, які тією чи іншою мірою зазнали впливу ідей Маркса (на зразок М.О. Бердяєва, М. Вебера, М. Шелера), до відвертих і свідомих супротивників Маркса та марксизму, таких, наприклад, як К. Поппер чи З. Бжезінський.
Якщо ж розглядати осмисдення Марксового внеску в розробку сферного підходу до соціуму не у структурному зрізі, за напрямами, а в темпоральному, за послідовністю в часі, то слід констатувати, що одні з перших спеціальних і системних, досить докладних і розлогих розвідок з означеного питання належать, очевидно, В.С. Баруліну.107 Поступово, дещо пізніше, інтерес до цього сегменту ідейної спадщини Маркса поширився на багатьох соціальних філософів на терені колишнього Радянського Союзу, у тому числі й вітчизняних.
Втім, тут варто зробити, принаймні, одне застереження. Якщо ще до зовсім недавнього часу соціально-філософське дослідження певноїмасштабної сфери життєдіяльності, тобто сфери суспільно значущого характеру, здійснюване вітчизняними науковцями без грунтовного (хоча б за формальними показниками) використання ідейної спадщини К.Маркса просто важко було собі уявити, то нині спостерігається, по суті, протилежне - адже сьогодні залучення творчого доробку цього німецького мислителя до розв'язання насущних сучасних проблем інтерпретується, в кращому разі, не інакше як ознака своєрідного ідеологічного анахронізму. Однак, мислячи тверезо, слід визнати, що подібна гіперкритична оцінка Марксового вчення як по-своєму цілком закономірна реакція на директивно оголошену раніше монополію марксизму на істину, є, об'єктивно, такою ж крайністю. "Сьогодні, - слушно зазначають І.В. Огородник та В.В. Огородник, - наші "просвічені інтелектуали" з числа тих, хто Маркса практично не читав, а виховувався на вирваних із контексту його праць цитатах та їх інтерпретації з погляду "новітніх досягнень марксизму" у постановах і рішеннях з'їздів та пленумів КПРС, так само відхрещуються від марксизму, як раніше його обожнювали, розглядаючи як істину в останній інстанції"108 Очевидно, філософія Маркса, в тому числі і його соціально-філософська теорія, заслуговує на таку ж увагу, як і будь-яка система іншого класичного представника світової філософської думки, оцінюючи яку, ми відсіваємо все, що пережило себе, й зберігаємо, застосовуємо у найсучасніших розвідках і збагачуємо те, що зробило їх "вічними супутниками" людства. Парадоксально, та поки шо зразки такого, виваженого, ставлення до першої із "священних корів" пануючої донедавна ідеології частіше можна побачити на "буржуазному" Заході, ніж у так званих постсоціалістичних країнах. І не лише на відтинку 70-80-х років ХХ ст., коли Маркс стабільно перебував у десятці найвидатніших представників світової філософської думки, а й для межі нашого тисячоліття. Скажімо, наприкінці 1998 року англійський "Журнал філософів" здійснив опитування тисячі викладачів і студентів англійських навчальних закладів для виявлення найвидатніших мислителів світу від античності до наших днів. Наслідки проведеного опитування свідчать про те, що перше місце серед найвидатніших філософів усіх часів поділяють Арістотель, Платон і Кант; за ними, поряд з такими "культовими" філософами, як Ніцше, Вітгенштейн і Дерріда, йде й Маркс, випереджаючи навіть, для прикладу, Хайдеггера, який лише замикає десятку кращих.109
Втім, здається, що пік антимарксової активності відходить у минуле як на терені вітчизняних філософських досліджень, так і розробок філософів "ближнього зарубіжжя". Вже й тут останнім часом починають з'являтися праці110, автори яких не тільки неупереджено визначають місце та роль Маркса у "золотій шерезі" кращих представників світової філософії, а й, що, не менш важливо, виявляють не лише межі, а й можливості продуктивного використання тих чи інших ідей німецького філософа (зокрема, при порівняльному аналізі спільних
- Київ+380960830922