РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
Дослідження проводилося у 157 жінок, що знаходились на стаціонарному лікуванні
в гінекологічному відділенні міської клінічної лікарні “Центр матері та дитини”
та пологового будинку №1. Середній вік усіх обстежених жінок склав 28,8±1,36
років. Серед них було 60 жінок з запальними захворюваннями додатків матки та 97
жінок, яким проводилось оперативне втручання, внаслідок ускладнень цих
захворювань. Для з'ясування механізмів взаємодії НПЗП з центральними
анальгетиками була проведена експериментальна частина на 143 щурах.
60 жінкам з запальними процесами додатків матки флору піхви визначали методом
бактеріоскопії, після фарбування мазків по Грамму. Додатково у жінок з підозрою
на хламідійну інфекцію, визначався титр хламідійних антитіл. Використовували
також бактеріологічний метод виявлення мікрофлори і визначення чутливості до
антимікробних препаратів. В залежності від результатів бактеріологічного
аналізу при необхідності у схему лікування антибактеріальними препаратами
вносились необхідні корективи.
Для виявлення ефективності комбінування нестероїдних протизапальних препаратів
з антибіотиками були сформовані такі групи: перша (n=20) – хворі з запальними
захворювання додатків матки, які отримували антибактеріальну терапію; друга
(n=20) – жінки отримували антибактеріальну терапію в поєднанні з німесулідом; в
третій групі (n=20) хворі отримували антибактеріальну терапію в поєднанні з
диклофенаком натрію. Окремо була відібрана контрольна група (n=21), куди
входили здорові жінки.
В плазмі крові хворих визначали вміст С-реактивного білка, серомукоїдів,
сіалових кислот, білків гострої фази (церулоплазміну, гаптоглобіну), показники
пероксидації ліпідів (малонового диальдегіду, диєнових кон’югатів), активність
лізосомального ферменту кислої ДНК-ази та рівень інтерлейкінів до та після
7-денного лікування. В ці самі терміни жінкам робили аналіз крові, визначали
рівень лейкоцитів, ШОЕ та лейкоцитарну формулу. Особлива увага була звернута на
оцінку токсичності препаратів.
Кількість лейкоцитів, лейкоцитарну формулу, швидкість осідання еритроцитів,
С-реактивний білок, сіалові кислоти, серомукоїд визначали уніфікованими
методами [43].
Церулоплазмін визначали за методом Равіна [59]. Метод полягає в тому, що
церулоплазмін, який володіє оксидазними властивостями, каталізує окислення
П-фенілендиаміндигідрохлоріду. Ступінь окислення пропорційна концентрації
церулоплазміну.
Вміст гаптоглобіну визначали за його здатністю утворювати комплекси з
гемоглобіном [5]. Вміст малонового диальдегіду визначали за реакцією з
тіобарбітуровою кислотою [14], а диєнових кон’югатів за їх поглинанням в
ультрафіолетовій ділянці спектра при 233 нм [15]. Активність кислої ДНК-ази
визначали за утворенням продуктів гідролізу, що не осаджуються хлорною кислотою
[58].
Вміст інтерлейкінів 6 та 1-бета і туморнекротичного фактору-альфа визначали
імуноферментним методом за наборами фірми Immunotech (Франція). Даний
імуноферментний аналіз побудований на основі “бутербродного” процесу. Інкубація
моноклонального антитіла даного інтерлейкіну відбувається в присутності іншого
антимоноклонального антитіла, пов’язаного з ацетілхолінестеразою (для
визначення інтерлейкіну-6) або лужною фосфотазою (для визначення
туморнекротичного фактору та інтерлейкіну-1). Після інкубації активність
зв’язаного ферменту виміряють шляхом внесення хромогеного субстрату.
Ми також застосовували НПЗП для ведення раннього післяопераційного періоду у
жінок після ускладнень запальних процесів додатків матки.
97 жінкам, яким виконувались гінекологічні операції на додатках матки,
внаслідок ускладнень цих захворювань, анестезія під час оперативного втручання
проводилась загальноприйнятим методом, який включав премедикацію димедролом (20
мг) та метацином (0,7-1 мг). Індукція в наркоз здійснювалась тіопенталом натрію
(в середньому 10 мг/кг). Після міорелаксації дитиліном (1,5 мг/кг) інтубувалась
трахея, підключався наркозний апарат і далі проводився базисний наркоз закисом
азоту та киснем у співвідношенні 2:1, на фоні нейролептанальгезії: фентаніл в
середньому 0,005 мг/кг/год і дроперідол в середньому 0,05 мг/кг/год.
Знеболення в післяопераційному періоді проводилось після виходу хворої з
наркозу та появі больового синдрому, в середньому через 2-4 години після
завершення оперативного втручання. Хворі були розділені на 5 груп. Перша група
хворих (n=16) отримувала диклофенак натрію 75 мг одноразово на другу добу
післяопераційного періоду; друга (n=23) - трамадол в дозі 100 мг; третя (n=24)
– 20 мг промедолу кожні 4 години в першу добу і кожні 6 годин у другу та третю
доби (згідно загальноприйнятої схеми); четверта (n=23) - трамадол + диклофенак
натрію (100 мг трамадолу вводили через 30 хв після введення 75 мг диклофенаку
натрію); п’ята (n=21) - промедол + диклофенак натрію (20 мг промедолу вводили
через 30 хв після введення 75 мг диклофенаку натрію). Всі препарати вводили
внутрішньом’язево. Знеболюючий ефект препаратів оцінювався самими пацієнтками
за спеціальною шкалою, в якій інтенсивність больових відчуттів розподілялась
від 0 до 30 балів [7]. У першої, другої, четвертої та п’ятої груп хворих брали
кров для дослідження через 0,5, 1, 2, 4 та 6 годин після введення препаратів.
На протязі 4 днів оцінювали пульс, артеріальний тиск, частоту дихання,
температурну реакцію та побічні ефекти препаратів. У жінок, які отримували
традиційну терапію або комбінування її з НПЗП (диклофенаком натрію), в плазмі
крові визначали вміст серомукоїдів, сіалових кислот, білків гострої фази
(церулоплазміну, гаптоглобіну), показники пероксидації ліпідів (малонов
- Київ+380960830922