РОЗДІЛ 2
ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ АДВЕНТИВНИХ РОСЛИН
2.1. Коротка історія вивчення адвентивних рослин у зарубіжних країнах.
Необхідність спеціального дослідження рослинного покриву, що формується на порушених та змінених людиною територіях, на сьогодні загально визнана. Особливо актуально це питання постало в індустріальних та урбанізованих країнах, де урбанофітологія має давню історію. Так в Західній Європі та Північній Америці праці, присвячені вивченню адвентивних рослин, з'явилися у середині ХІХ - на початку ХХ століть (J. Adams [214], A.Brоwn [219], A. Bruhin [220],
A. de Candolle [224], I. Martindale [271], M. Rikli [296], A. Smith [302], A. Thellung [314-316], S. Touchy [317], H. Watson [322] та інші). Вперше ж звернув увагу на поширення видів "неприродним шляхом" Карл Лінней, коли рослини заносилися з корабельним баластом в процесі комерційно-торговельних відносин [282]. Так звані "флористичні новинки" привертали увагу А. Декандоля, А. Сміта,
І. Матиндаля, А. Броуна та інших природознавців минулого століття. Одночасно з інвентаризацією адвентивних рослин, майже усіма дослідниками в цьому напрямку робилися спроби їх класифікації. Проаналізувавши флору Британії, X. Уотсон поклав початок цілій низці схем синантропних рослин, що мали на меті чітко відокремити місцеві види від занесених, а серед останніх виявити ступінь їх стабільності у складі флори. Класифікация Х. Уотсона досить широко поширена серед англійських ботаніків. П. Ашерсон у 1883 р. переклав терміни класифікаційної системи X. Уотсона на німецьку мову. У 1903 р. з'явилася відома система А. Ріклі, а згодом А. Телунга та інших [72, 78, 103, 211, 252, 255, 261, 314].
У ХХ ст., особливо в останні його десятиліття, інтерес до неаборигенних видів та урбанофітології зростає особливо помітно. Питанням вивчення адвентивних та синантропних рослин присвячені численні дослідження, що проводилися у багатьох країнах світу: Польщі (Kornas [252-255], J. Kornas & A. Medwecka- Kornas [256, 257], S. Michаlak [273], J. Falinski [227, 228], A. Krawiekowa [260],
A. Krawiekowa & K. Rostanski [261], H. Trzcinska-Tacik [319 ], H. Trzcinska-Tacik & K. Wasylikowa [320], J. Miseiwicz [276], В. Jackowiak [245, 246], B. Sudnik-Wojcikowska [305, 306] та інші [307, 308]), Чехії та Словаччинні (J.Holub &
V. Jirasek [240, 241], J. Holub [239], S. Hejny & V. Jehlik [238], V. Jehlik [250],
V. Jehlik & S. Hejny [251], E. Hadac [233], T. Krippelovsa [263], L. Mucina [281] та інші), Фінляндії (J. Suominen [313], A. Niemi [283]), Швеції (H. Hugentobler [ 242], N. Hylander [244]), Швейцарії (W.Baumgartuer [217]), Германії (H. Sukopp [309-311], H. Sukopp u. a. [312]), Новій Зеландії (E. Madden & A. Healy [270], A. Healy [237], A. Esler [226]), Єгипті (J. Kosinova [258]), Італії (A.Cacciato [221], F. Martini [272]), Ізраїлі (A. Dafni & H.B. Heller [223]), Греції (A. Yannitsaros & E. Economidov [326]), ЮАР (I. Macdonald [267], I. Macdonald & D. Rachardson [269] I. Macdonald
et al. [268]), Японії (J. Asai [216]), США (D. Patterson [284], V. Muchlenbach [282]), Аргентині (N. Soyrinki [303]) та інших країнах.
Спостереження, пов'язані з появою та поширенням нових занесених рослин проводилися також в різних регіонах Росії та більшості республік колишнього СРСР [1, 22, 33, 44-50, 55, 63-65, 67-69, 152, 176, 184-187, 199, 205, 207 тощо]. Серед перших дослідників цього напрямку на теренах колишньої Росії можна відмітити М.І. Котова, М.І. Назарова, Голіцина В.М., Л.В Стемпинського та
Д.І. Литвинова [39, 80-85, 100, 136, 175]. Переважна більшість праць з дослідження синантропних флор містять дані стосовно знаходження нових адвентивних рослин та інформацію про їх поширення в різних регіонах Росії, Білорусі, Грузії, Молдови, Прибалтійських країнах. Деякі праці присвячені спеціальному та всебічному дослідженню адвентивної флори окремих регіонів (А.А. Гроссгейм,
О.В. Демент'єва, В.В. Протопопова, С.К. Кожевникова та Н.И. Рубцов,
Н.В. Козловська, Е.В. Дорогостайська, О.О. Шулц, В.С. Яброва-Колаковська,
Г.В. Винаєв та Д.І. Трет'яков, В.Г. Малишева, М.Ю. Давітадзе, М.Н. Костоломов, М.Н. Костоломов та А.В. Кузьмін, О.В. Чичев, Н.А. В'юкова, О.М. Пузирьов,
В.В. Туганаєв та О.М. Пузирьов, М.С. Ігнатов, В.І. Попов та інші) [9, 37, 38, 43, 48, 50, 54, 74, 75, 77, 79, 103, 139, 154, 155, 158, 159, 187, 199, 205, 210, 211]. Слід відмітити, що для антропофільних рослин донедавна в українській та радянській літературі широко використовувався термін "бур'янові рослини" або "бур'яни". Як зазначає C.О. Котт: "...понятие сорное растение характеризует наше производственное отношение к этой группе растений" [90]. При вирішенні агроекологічних завдань застосовувалися класифікації Н.С. Камишева,
В.В. Туганаєва та інших. Спроба деяких дослідників (Таран, Спірідонов, Казанська, Ланіна, Марфенін та ін. цит. за O.A. Борисовою [9]) описати за допомогою цих термінів закономірності та сутність процесів, які мають місце при антропогенних змінах флори, не досягали тієї глибини та повноти проникнення в сутність явищ, яка можлива була при застосуванні принципів, методик та термінів, розроблених на основі іншого підходу до характеристики синантропних рослин - з урахуванням їх відношення до різних екзогенних факторів, типів місцезростань, часу появи, ступеня натуралізації та антропотолерантності. По відношенню до видів, які своєю присутністю в певному місті мали завдячувати людині, в країнах Європи використовували термін "синантропні рослини". Іноді їх називають також гемерофільними, антропохорними, антропофільними рослинами. Велику увагу проблемі синантропних видів приділяв Я. Корнась [252], його класифікацію розвивали А. Кравієкова, К. Ростанський, з радянських ботаніків В.С. Яброва-Колаковська, В.Г. Малишєва. Ця класифікаційна система користується популярністю і серед колективу українських флористів (В.В. Протопопова,
Р.І. Бурда, М.В. Шевера, Т.В. Васильєва-Немерцалова, С.П. Петрик, Т.В. Фіцайло, Б.Г. Проць, Ю.А. Скиба, І.І. Мойсієнко, Р.В. Мельник та інші [23, 29, 107, 110, 149, 15
- Київ+380960830922