Розділ 2
ХУДОЖНІЙ СВІТ ФРІДРІХА ГЕЛЬДЕРЛІНА В УКРАЇНСЬКИХ ВЕРСІЯХ ЙОГО ПОЕЗІЇ З ПОГЛЯДУ РЕЦЕПТИВНОЇ ТЕОРІЇ
Процес естетичного сприймання творів мистецтва здавна привертав увагу насамперед самих авторів, а відтак і різних груп публіки. Нагромаджено величезну кількість спостережень за особливостями сприймання кожного виду мистецтва, зокрема, й художньої літератури (поезії). В національних культурах виникали свої передумови рецептивної теорії, яка остаточно склалася в працях учених константської школи літературознавців Німеччини протягом 60-70-х рр. ХХ століття. Як відомо, лідери константської літературознавчої школи (Р.-Г.Яусс, В.Ізер) не раз наголошували на тих ідеях, які вони успадкували з історії гуманітарних наук, синтезували і розвинули у своєму варіанті комунікативної теорії літератури - "рецептивній естетиці". На сьогодні - це вже один із загальноприйнятих методологічних підходів до вивчення функціонування мистецтва слова в культурі взагалі, до історії літератури, зокрема [див.: 40]. Але це не означає, що всі аспекти й нюанси як "рецептивної естетики", так і теорії "читацького відгуку" вичерпані, якщо б навіть можна було говорити про вичерпне розв'язання якоїсь наукової пропозиції. У конкретних наукових дослідженнях, в осмисленні історико-літературних питань, що стосуються міжлітературних взаємин у новому соціокультурному контексті, завжди постає необхідність власного продумування дослідницької стратегіі з рецептивного погляду та уточнення понятійно-термінологічного апарату, адаптації теоретичних засад, недавно запроваджених у широкий вжиток. До подібних питань, за нашим переконанням, належить і сприймання творчої спадщини Ф.Гельдерліна в Україні, яку ми розробляємо в руслі колективної теми "Проблема рецептивної поетики і наратології в українсько-зарубіжних літературних зв'язках". Той аспект нашого дослідження, який означено назвою даного розділу, в цьому контексті не може розгорнутися без врахування напрацювань Р.Гром'яка стосовно цілісності сприймання художнього твору [87, 17-156], В.Боднар про передумови рецептивної теорії в спадщині І.Франка [28], І.Папуші про особливості рецепції І.Франком індійської літератури [217], М.Лановик про функціонування літературно-художнього образу в різномовних дискурсах [162] і Р.Бубняка про сутність і структуру літературно-критичного дискурсу [32] та ін. Тому перш ніж перейти до аналізу українськомовних версій творів Ф.Гельдерліна, вважаємо доцільним окреслити своє розуміння структури і структурування феномену, означеного терміном "літературна рецепція".
2.1. До питання про структурування літературної рецепції
Слово рецепція походить від латинського recepire, що означає "вбирати в себе". У слов'янському світі семантичне ядро цього слова передається власними лексичними засобами: по-польськи - odbior; по-російськи - восприятие; по-українськи - сприймання. На семантичному рівні відзначаємо певні зміщення акцентів: якщо у польському варіанті виділяється смисловий аспект брати (близький до німецького Aufnahme, Auffassung), пов'язаний з активністю суб'єкта, то в російському й українському варіантах акцентується приймати (пасивність суб'єкта). Польсько-німецька традиція перекладу і адаптації recepire призвела до багатозначності слів odbior (odbiorca), Aufnahme (Aufnehmen), смислове поле яких обіймає прийом, сприймання, приписку, позичку, відновлення і т.под., що виключають російське "восприятие" та українське "сприймання", які фокусують увагу на чуттєвому аспекті контакту людини з довкіллям: приймати його впливи, контактувати з ним з допомогою органів чуття. Одначе ні "восприятие", ані "сприймання" поза контекстом не розрізняє процесуальності чуттєвого контакту (сприймати якийсь час, сукцесивно) і результативності процесу (бути носієм сприймання, яке склалося як "чуттєвий образ", Gestalt).
На стадії складання національних термінологічних систем паралельно вживалися запозичені латинізми, їх кальки, або національні відповідники (рецепція, перцепція, сприймання, відбирання серед різних груп українців), але під час розробки наукових теорій з метою досягнення понятійної однозначності перевагу здобувають такі номінації, які позбавлені численних побутово-історичних асоціацій чи додаткових смислових конотацій. Німецькі філологи умотивовано прийняли термін Rezeption [див.: 402, 287-290], який включили в терміносполуку Rezeptionasthetik і ним користуються, до речі, в гельдерінознавстві [...]. Сучасні польські дослідники користуються паралельно двома термінами з домінуванням національного, хоча Р.Інгарден, який в Польщі є загальновизнаним прокурсором у розробці цієї проблематики, вживав термін "пізнавання". (Його праця "O poznаwaniu dziela literackiego" побачила світ ще 1937 року). Зрештою, справа не в термінах, а в розумінні складності духовного феномена, який має якось фіксуватися засобами національних мов, щоб можна було забезпечувати адекватне порозуміння у спілкуванні з приводу літературних творів у національних та інтернаціональних середовищах.
Хоча серед українських філологів існує відверте неприйняття терміну "рецепція" (і похідного від нього "літературна рецепція"), ми і надалі будемо ним послуговуватися з міркувань не стільки семантично-етимологічних (традиційно пуританських), скільки з логіко-епістемологічних (операціонально-гносеологічних). По-перше, термін однозначно акцентує увагу на безпосередньо чуттєвому характері сприймання літературного твору і дозволяє зручно й економно наголошувати на обов'язковій наявності чуттєвого компоненту в будь-яких формах освоєння літературних явищ. Ми виходимо з визнання аксіоми "недоцільно говорити про особисто не прочитані твори", яка спирається на наукове розуміння онтології художньої літератури. По-друге, відома ще й друга засаднича теза: "будь-яка філологічна духовна операція з будь-якими явищами художньої літератури певним чином (певною мірою) опосередковується рецептивними процесами мовця", тобто естетичним сприйманням тексту як знаково-комунікативної системи, щ