РОЗДІЛ 2
СИСТЕМАТИКА І ВНУТРІШНЬОВИДОВА СТРУКТУРА
2.1. Систематичне положення і внутрішньовидовий склад
З огляду як на видову різноманітність деяких видів у межах роду, так і на внутрішньовидову різноманітність деяких видів таксономічна структура роду Crocus привертала увагу цілого ряду дослідників. Залежно від різного трактування таксономічного статусу внутрішньородових таксонів рід Crocus зараз налічує від 69 [236, 237] до 100 видів [213]. P. Goldblatt [197] у новій системі родини Iridaceae вказує, що рід Crocus містить 80 видів. Приблизно таку ж кількість видів наводять інші дослідники [116, 133, 154, 202].
Вивчення роду Crocus має давню історію. Так, ще C. Linnaeus [222] основою внутрішньородової класифікації шафранів вважав період їх цвітіння і поділяв їх відповідно на осінньоквітучі (autumnalis) та весняноквітучі (vernus). Виходячи з досліджень роду Crocus в культурі, A.H. Haworth [201] також проводить їх поділ на дві групи: Autumnales (осінньоквітучі) та Vernales (весняноквітучі), котрі, в свою чергу, поділені на підгрупу Piligeri - види рослин з опушенням на внутрішній поверхні листочків оцвітини, та підгрупу Depilati - види рослин без опушення. Інший варіант класифікації шафранів, котрий буде враховуватись в більш пізніх класифікаційних побудовах, опублікував J. Sabine [279]. Запропонована ним система роду Crocus базувалась на таких важливих діагностичних ознаках, як наявність чи відсутність піхвоподібного верхового листка при основі квітконіжки та природи базальної туніки бульбоцибулини. Наявність чи відсутність верхового листка при основі стебла була використана J.E. Gay [195] при побудові класифікації роду Crocus, згідно котрої він розмістив цілу низку описаних ним видів шафранів (в основному з території Балканського півострова). В огляді флори Балканського півострова [200] A. Hayek також класифікує види роду Crocus, виходячи з особливостей структури базальної туніки та співвідношення елементів оцвітини. У 1847 р. вийшла друком грунтовна праця W. Herbert [204], в котрій була запропонована нова система класифікації роду Crocus. Ця система мала велике значення і стала основою більшості майбутніх таксономічних обробок роду. Два великі підроди ("Division"), Involucrati та Nudiflori, містять види шафранів, котрі розрізняються характером розміщення піхвоподібних верхових листків. У представників підроду Involucrati один верховий листок розміщений в основі квітконіжки, а два інших - при її верхній частині. У видів підроду Nudiflori всі верхові листки прикріплені до верхньої частини квітконіжки. Різниця між цими двома підродами полягає в положенні так званого "базального меживузля", тобто меживузля, розташованого на межі між вегетативною та генеративною частинами пагону рослини [154]. Третій, невеликий, підрід Subnudi об'єднує види, у котрих верховий листок в основі квітконіжки відсутній або дуже слабо виражений ("Crocuses having no involucre below the flowers, or a very imperfect one" [204]). В межах підродів розподіл видів на секції та ряди проведений на основі особливостей текстури лусок головної та базальної тунік. Отже, у класифікаційній схемі W. Herbert знайшли продовження ідеї J. Sabine [279]. В описаній вище системі роду Crocus W. Herbert розмістив 43 види. Дещо особливу систему роду запропонував J.G. Baker [158, 159]. В її основу були покладені період цвітіння шафранів, будова їх квітки, зокрема особливості морфології приймочки маточки. На думку W. Stearn [292], однією з причин створення цієї системи був певний рівень недосконалості тогочасного гербарію ботанічного саду Кью (Kew), котрий містив гербарні зразки видів роду Crocus, у переважної більшості котрих бульбоцибулини були відсутні, що було зумовлено небажанням постачальників гербарію збіднювати свої колекції живих рослин. Загалом запропонована система включає 47 видів шафранів. Система роду, запропонована J.G. Baker, виявилась явно штучною і не отримала визнання у ботаніків [154]. Важливим внеском у вивчення роду Crocus L. стали публікації G. Maw [235-237]. Серед низки ґрунтовних зведень по роду особливо виділяється монографія "A monograph of the genus Crocus" [237]. G. Maw наводить характеристику 69 видів шафранів, результати детального вивчення структури верхових листків, квітів, насінин, пилкових зерен, будови листка, будови покривних лусок бульбоцибулини, котрі утворюють туніку. Автор наводить детальні ілюстрації всіх досліджених частин видів шафранів. Проводячи огляд всіх існуючих на той час класифікацій роду, G. Maw приймає систему роду Crocus, запропоновану W. Herbert [204]. Розглядаючи історію роду Crocus, G. Maw відмічає його спорідненість з південноафриканською ксерофітною флорою (на що вказує також М.Г. Попов [104]), вважає центром походження роду східне Середземномор'я. Загалом опублікована у 1886 році монографія [237] є однією з найбільш повних систематичних робіт по роду Crocus, кожне наступне повідомлення по видам роду прямо чи опосередковано пов'язане з цією монографією [292]. Класифікаційна схема роду Crocus була прийнята при обробках флор середньої Європи [157], Сходу [165] та Близького Сходу зокрема [192, 193]. Наступним дослідником, котрий запропонував нову класифікаційну схему роду Crocus, є монограф роду B. Mathew. Йому належить критична обробка роду у "Flora Europaea" [233]. Результатом тривалих досліджень видів роду Crocus стала поява його монографії "Revision of the genus Crocus" [234]. Однією з основних ознак при класифікації роду B. Mathew вважає особливості одного з елементів генеративної сфери рослин - характер розміщення у просторі пиляків відносно геометричного центру квітки. За цією ознакою рід розділено на два підроди: Crocus Mathew 1982 та Crociris (Schur) Mathew 1982. У видів підроду Crocus пиляки орієнтовані щілиною назовні, тобто від центру квітки та приймочки маточки. Види підроду Crociris мають пиляки, розвернуті щілиною до центру квітки та приймочки маточки. Поділ на нижчі надвидові категорії (секції, серії) в межах роду проведений на основі діагностичних ознак, застос
- Київ+380960830922