Ви є тут

Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності.

Автор: 
Гришина Олена Сергіївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2002
Артикул:
3402U001348
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ТА ГЕНЕЗИС РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ БАНКІВСЬКЕ ФІНАНСУВАННЯ

2.1. Аспекти моделювання процесів інвестиційної діяльності

Реалізація ідеї моделювання господарських процесів, що піддаються кількісному аналізу, відкрила можливості переосмислення деяких початкових умов, які вважалися само собою зрозумілими. Перетворення, котрі раніше розглядалися як випадкові або хаотичні, тепер можна моделювати у вигляді функціональних залежностей із застосуванням різних законів розподілу між певними величинами. Серед багатьох чинників головну роль відіграють початкові передумови і облік ефекту нескінченно малих відхилень від цих умов у подіях, що прогнозуються. На данний момент вимірювання і знаходження законів розподілу кількісних даних менш розвинено у сфері регулювання інвестиційною діяльністю, ніж в інших галузях економічної теорії, що загострює проблему факторного аналізу впливу економічних реформ і окремих їх компонентів на розвиток ринку капіталів. Тому вважаємо доцільним розглянути діяльність інвестиційних структур як сукупність фінансових систем, котрі можуть впливати на розвиток економіки до і після реформ. Незважаючи на те, що ці структури надають безліч різних послуг, моделювання інвестиційніх процесів на мікрорівні включає чотири елементи: портфель фінансових активів, інформаційний капітал, людський капітал, сукупність правил та процедур прийняття і реалізації рішень. Розгляд саме цих елементів, які є критичними для розвитку інвестиційної сфери, викликає потребу вивчення різних підходів щодо моделювання співвідношень, здатних забезпечити фінансову стабільність та економічне зростання на макро- та мікрорівнях (схема 2.1).

Схема 2.1. Моделювання співвідношень на макро- та мікрорівнях.
Часто фахівці розглядають лише декілька варіантів у прийнятті рішень відносно активів і пасивів: як мобілізувати ресурси, який тип платежів і послуг за депозитами запропонувати, який тариф встановити за ці послуги, як найоптимальніше розмістити ресурси в різні активи, і як, в межах регулюючих правил, забезпечити своїй установі досягнення конкурентних переваг.
Багато питань реформування інвестиційної сфери стосується взаємозв'язків між активами і зобов'язаннями. Тут доцільно навести приклад - фіаско Американської асоціації заощаджень і позик внаслідок помилкового вибору процентної ставки. Всі установи асоціації вклали велику частку ресурсів у довгострокову іпотеку з фіксованим позиковим процентом, водночас їх заборгованість було оформлено на більш короткий термін. У цих випадках дерегуляцію викликано непередбаченим завершенням періоду без результативних реальних процентних ставок, у результаті компанія залишилася з від'ємною вартістю власного капіталу, оскільки вартість активів виявилася нижчою за реальні борги. У даній ситуації портфельна проблема вплинула на поведінку менеджерів, які вплутувалися в різноманітні операції, що призвели до величезних втрат у кінці 1980-х р.р. Так само країни, які розвиваються, зіткнулися з труднощами, коли девальвація їх внутрішньої валюти обумовила збільшення боргів у іноземній валюті невідповідно активам. Також необхідно пригадати про виникнення подібних проблем у багатьох українських банків, які здійснювали ризикові кредитні операції в обсягах, які значно превищували свої власні кошти, зокрема АПБ АК "Україна", комерційний банк "ФЕБ", Акціонерний банк ділового розвитку Одеси "Норд-Банк" та інші. Коли банки працюють у таких умовах ризики за наданими кредитами повинні бути мінімальними, однак, враховуючи реальне фінансове становище клієнтів-позичальників, не дуже складно було прогнозувати неповернення майже 50 % виданих позик.
Розглянемо деякі аспекти, які, на наш погляд, вважаються важливими у реформуванні банків. Під час реформи банки як правило починають працювати з новим набором зовнішніх правил - надання більшої свободи, регулюючи ставку процента і вибираючи самостійно свій інвестиційний портфель. Але потрібно врахувати початковий взаємозв'язок активів і боргів. Цей баланс, який можливо і відповідав попередньому режиму роботи, у нових умовах оптимальним бути не може. Портфельний підхід допомагає пояснювати виникнення спекулятивних "пухирів" у багатьох економіках і пропонує деякі обмеження протягом періоду здійснення реформи. Портфельні зміни можуть відображати ефективність фінансових реформ, оскільки окремі зрушення, що супроводжуються різними спекуляціями, можуть бути розцінені як невдача реформи в комбінації зі слаборозвиненим інформаційним і людським капіталами, недостатніми стимулами і неефективними системами управління.
Якщо банку раптово надають свободу дій і керівництво стоїть перед вибором програми, то початковим пунктом у визначенні стратегії повинен бути власний капітал банку. Таким чином, одним з основних питань під час визначення фінансової стабільності банку до реформи є його власний капітал.
У доповнення до власного капіталу подальші портфельні рішення знаходяться під впливом початкового поєднання активів. Дана стратегія вибудовується протягом періоду регулювання, коли інвестиційні структури ще не мають спеціальної інформації відносно їх позичальників і існують істотні викривлення знання інформації позичальників і кредиторів відносно урегулювання господарських ситуацій. У цьому середовищі фінансове благополуччя обох сторін залежить від визначення подальшого вибору активів.
В умовах інформаційних суперечностей позичальники знають практично завжди більше за інвесторів відносно своїх проектів, що пропонуються та їх характеристик щодо ризику неповернення. Несприятливий вибір і небезпека неповернення викликає ситуацію, коли договірна ставка процента інвестора підвищується, що зрештою знижує якість позичальників і їх проектів і, таким чином, ефективне використання повернення позикових коштів фактично падає.
На рис. 2.1 показано кордон повернення позики