Розділ 2
Адміністративна структура
2.1. Розташування Подолу, його межі та передмістя.
Географічні межі Подільської низини ширші за адміністративні кордони міста
XVII-першої третини XVIII ст. Подільська низина розташовується на надзаплавній
терасі правого берега Дніпра, між високим корінним берегом і руслами Дніпра та
Почайни (зараз вже неіснуючої). На півночі ця рівнина у XVII-XVIII ст. межувала
з надзаплавними луками – оболонню. На півдні територія Подільської низини
обмежувалась схилами Михайлівської гори, що підступали до берега Дніпра. Там
знаходилась вершина так званого “подільського трикутника” і головний в’їзд на
Поділ - Рождественська брама. Північним кордоном Подолу у XVII - першій третині
XVIII ст. було русло Глибочиці (продовження Кудрявського ручаю), за якою, на
продовженні Подільської низини, під Щекавицею, розташовувалось передмістя, що
наприкінці XVII-XVIII ст. мало назву Плоскої слободи.
Наприкінці XVI - першій третині XVIII ст. укріплення Подолу розташовувались
вздовж Глибочиці. “Опис...1552 р.” зазначає існування “острогу” навколо міста,
а М.Груневег (1584) описав подільські укріплення як дерев’яні хрестовини,
розташовані лише з боку Щекавиці [273]. На початок XVII ст. вже існував захист
міста також з боку Дніпра: у 1602 р. у писемних джерелах згадується “нова
башта” [238.- С.167] та у 1608 р. – “валок міський”. [255.-С.103.-док.2]. На
початку XVII ст. писемні джерела згадують також “валок” на Юрковицькому ручаї,
що слугував захистом для передміських слобод, розташованих за Глибочицею, на
Подільській рівнині.
Уперше існування навколо Подолу дерев’яних стін (а не “острогу”) зафіксував
Г.Л. де Боплан (1640-і рр.) [159.- С.28], шість башт яких, що уціліли під час
пожежі 1651 р., продовжували існувати і у 1654 р. [238.- С.10]. Однією з них
була Хрещатицька [247.- С.128], другою – Воскресенська башти, назви яких
зустрічаються у писемних джерелах першої половини XVII ст. Іншими чотирма
баштами могли бути башти, зазначені на плані 1695 р. як Кожум’яцька,
Йорданська, Проварська та Духівська. Усі шість башт подільських укріплень
першої половини XVII ст. були в’їздними. Від них розпочинались дороги до
дніпровської переправи, мостів на Глибочиці та до слобод Нижній Кудрявець,
Кожум’яцької та Плоскої. Місця їх розташування визначались рельєфом місцевості
і планувальною мережею Подолу. Так, Хрещатицька і Кожум’яцька башти були
споруджені у долинах; Притицька та одна з “малих” башт – у місцях впадіння у
Дніпро Глибочиці та Гнилого ручаю; Воскресенська – переправи на Глибочиці.
Після пожеж 1651 та 1658 р., що пошкодили дерев’яні міські стіни, розпочалась
їх реконструкція: у 1661 р. царським наказом міщани були звільнені на п’ять
років від сплати податків для вивільнення коштів на укріплення земляного валу
довкола Подолу [162.-С. 72.-№ 236]. Однак остаточно будівництво укріплень
завершилась лише у 1693–1698 рр. [247.- С.128-129], при чому укріплення кінця
XVII ст. якісно відрізнялись від укріплень початку та середини XVII ст. Стан і
розташування нових стін були зафіксовані на трьох планах: 1695 р., кінця
XVII-початку XVIII ст. та 1706 р. [238.- С.12-13,78-79]. Нові укріплення мали
вигляд дерев’яних рублених стін (а не “острогу”) з клітей-городень на
невисокому валу, що оточував Поділ з трьох сторін. З 13 башт планів 1695 та
1706 р. 12 є в’їздними (рис. 1; 3; 6): головні Кожум’яцька, Йорданська,
Воскресенська, Проварська (Броварська або Спаська), Духівська, Хрещатицька
(Рождественська) та 6 “малих” башт; 2 з останніх, розташовані поблизу
Йорданської башти, можуть бути визначені як Біскупська і Мала міщанська башти
[247.-С. 268, прим. 133] першої половини XVII ст.
Від Кожум’яцької башти, розташованої між Замковою горою і Щековицею,
розпочиналась дорога до Кожум’яцької слободи і хуторів на річці Кудрявець. З
Проварською баштою ця брама сполучалась посередництвом однієї з великих міських
вулиць, що перетинала Поділ з заходу на схід. Від Йорданської башти, яка
функціонувала ще у 1745 р. [309.-С.20-21], на плані 1695 р. розпочинається
Вишгородський шлях, що у XVIII ст. став Царекостянтинівською (Йорданською)
вулицею. Йорданська башта з‘єднувалась вулицями Притискомикільською та
Рождественською з південним в’їздом, Хрещатицькою баштою. Від Воскресенської
(Бидлогінної) башти розпочинався заміський шлях (у XVIII ст. Бидлогінна вулиця)
до міських пасовищ на оболоні.
Воскресенська башта, що проіснувала найдовше, до 1799 р. [247.-С.244],
зазначена на плані 1786 р. на місці перетину сучасних пров. Хоривого і вул.
Верхній Вал [95]. Біля цієї башти знаходився міст, зазначений на недатованому
плані кінця XVII-початку XVIII ст., плані 1706 р. та плані Глибочиці початку
XIX ст. [101]. Притицька башта на плані 1695 р. зазначена у місці впадіння
Почайни в Дніпро, де лінія укріплень повертала на південь і йшла паралельно
Почайні. Назва башти походить від “притики”-набережної з дерев’яних
зрубів-причалів, що поновлювалась 1710 та 1718 рр. [162.-С.92,95.-№ 360, 380].
Проварська (Спаська) башта на плані 1695 р. зазначена на березі Почайни,
неподалік однойменної церкви. Її перша назва походить від розташованих поряд
пивних броварів. Від Духівської башти (названої на честь однойменної церкви)
розпочиналась вулиця, що з’єднувала дніпровську переправу, зазначену на плані
1695 р., з ринковою площею. Від Малої башти (зазначеної на плані 1695 р.
ліворуч Духівської) розпочинався провулок (що у XVIII ст. перетворився на одну
з найбільших міських вулиць), прокладений вздовж Гнилого ручаю. Цей провулок
з’єднував причали на Почайні з Хрещатицькою вулицею.
Хрещатицька башта (в’їздна брама якої у XVIII ст
- Київ+380960830922