Ви є тут

Теорія та практика захисту моральних благ цивільним законодавством України.

Автор: 
Павловська Наталія Володимирівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2002
Артикул:
0402U001553
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ 2
КОМПЕНСАЦІЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ,
ЗАВДАНОЇ ФІЗИЧНИМ І ЮРИДИЧНИМ ОСОБАМ
2.1. При посяганнях на немайнові права.
У ст. 27 Конституції України записано: "Кожний має невід’ємне право на життя.
Ніхто не може бути насильно позбавлений життя. Обов’язок держави - захищати
життя людини. Кожний має право захищати своє життя і здоров’я, життя та
здоров’я інших людей від протиправних посягань".[116]
Однак, в нормах Конституції України прямо не згадується право людини на
здоров’я, але це право за своїм змістом, безперечно, є одним з невідчужуваних
прав, що належать кожному від народження. Така позиція підтверджується як ст.
49 Конституції України [117], що встановлює право кожного на охорону здоров’я і
таким чином гарантує право кожного на здоров’я, так і діючим цивільним
законодавством, зокрема ст. 6 Цивільного Кодексу України [118], де життя і
здоров’я входять в наведений перелік моральних благ, що належать громадянину
від народження. Право людини на охорону здоров’я є за своїм змістом самостійним
особистим немайновим правом, тісно пов'язаним з правом на здоров’я.
Українське законодавство не дає визначення поняття здоров’я, доктринальні ж
переконання з цього приводу достатньо суперечливі і не визначені. Наприклад,
Всесвітня організація охорони здоров'я визначає здоров’я як "стан повного
соціального, психічного і фізичного благополуччя". Відповідно, пошкодженням
здоров’я визнається дія або бездіяльність, що веде до втрати людиною повного
фізичного або психічного благополуччя.
Право людини на здоров’я конструюється як особисте немайнове право людини
знаходитися в стані повного фізичного і психічного благополуччя. Це право має
абсолютний характер, бо йому відповідає обов’язок всіх інших осіб стримуватися
від дій, що порушують це право. Людина має право за наявності відповідної
дієздатності розпоряджатися своїми правами на здоров’я і його охорону,
наприклад, давати згоду на медичне втручання або відмовлятися від такого. Так,
праву людини на здоров’я відповідає обов'язок всіх інших осіб стримуватися від
дій, що порушують це право: право на охорону здоров’я припускає наявність
відповідних цьому праву обов'язків зі сторони спеціальних суб'єктів, що, в свою
чергу, зобов'язані згідно із законодавством вживати необхідних заходів для
збереження і зміцнення здоров’я кожної людини, підтримання її життя і надання
їй медичної допомоги у випадку втрати здоров’я.
Прийнятий Цивільний Кодекс України, зокрема ст. 1263, до загальних критеріїв
при визначенні розміру моральної шкоди відносять вимогу розумності і
справедливості. Аналіз ст. ст. 8 і 14 свідчить про те, що при захисті інтересів
будь-якої особи, на підставі принципу розумності і справедливості необхідно
застосовувати аналогію права або закону.[119] Звідси витікає, що для визначення
розміру моральної шкоди можливе застосування принципу адекватності.
Не можна не погодитись з думкою Паліюка В. П., що, передусім, необхідно
зупинитися на критеріях визначення розміру моральної шкоди при посяганнях на
життя і здоров’я. Це викликано тим, що право на життя кожної людини, у
відповідності зі ст. 27 Конституції України, серед основних прав і свобод
людини і громадянина займає перше місце. [120]
Слід відзначити, що в нормативно-правових актах України відстунє таке поняття,
як "життя". Але існує законодавче визначення поняття "здоров’я". Так, в
положеннях ст. 1 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19
листопада 1992 р. визначено, що здоров’я - це стан повного фізичного, душевного
і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.
Враховуючи те, що категорії "життя" і "здоров'я" взаємопов’язані,
припускається, що "життя", як правильно визначила 3. Ромовська, - це:
"...фізичне, духовне і соціальне функціонування людини як комплексного
біопсихосоціального організму". [121]
Під початком життя людини за законодавством України розуміється момент
фізичного відділення плоду від організму матері і перший самостійний подих. В
кримінальному праві посягання на людський плід до початку родового процесу не є
посяганням на життя, незалежно від віку плоду, і не може кваліфікуватись як
вбивство.
Інший підхід до поняття початку життя викладений у цивільному праві. Це
пов'язане, в першу чергу, з виникненням і припиненням цивільної правоздатності,
тобто, спроможності громадянина мати цивільні права і нести обов'язки, що
виникають і припиняються відповідно з моменту його народження і смерті (ст. 9
чинного чинного ЦК УРСР). Більше того, норми цивільного законодавства
направлені на охорону ще не народженої дитини. До них відносяться ст. ст. 527,
529 цього ж кодексу [122], що вказують серед законних спадкоємців дітей
спадкодавця, що був зачатий при його житті і який народився після його смерті.
Положення ст. 12 Закону України "Про охорону праці" також передбачають право на
відшкодування шкоди у випадку втрати годувальника на користь його дитини, що
народилася після його смерті.[123]
Кінцевим моментом життя є біологічна смерть, коли внаслідок припинення роботи
серця настали незворотні процеси розпаду кліток центральної нервової системи.
Законодавчо визначення моменту смерті викладається в ст. 52 Основ законодавства
України про охорону здоров’я, що має відсилочний характер на відповідні
постанови, що затверджуються Міністерством охорони здоров’я України.
Таким чином, для визначення розміру компенсації моральної шкоди при посяганнях
на життя і здоров’я необхідно враховувати наступні критерії:
1. Вид злочину, що вчиняється
Від виду злочину, що вчиняється, залежить глибина фізичних і моральних
страждань. Зокрема, серед порушень права гром