РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ АПК
2.1. Державне регулювання економічних перетворень в АПК
За сучасних умов забезпечення стабілізації агропромислового виробництва в Україні особлива роль належить економічним методам державного регулювання ринкових відносин. Насамперед це стосується системи ціноутворення і фінансових відносин, та перебудови розподільчих відносин з огляду на ринок, формування інституціональної структури АПК тощо.
Цінова політика як елемент механізму стабілізації агропромислового виробництва в умовах переходу до ринку повинна передусім базуватися на поєднанні вільного ціноутворення і державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію. Повна свобода цін за умов нинішніх величезних диспропорцій попиту і пропозиції товарів, їх диспаритету в АПК, зростання обсягу грошової маси не спроможня стимулювати зростання виробництва продукції та її ефективний розподіл. При добре збалансованій економіці немає потреби впливати на рівень відносних цін і прибутків. Зовсім інша справа, коли йдеться про сильні внутрішні і зовнішні диспропорції, що властиві вітчизняному АПК, коли радикальна лібералізація цін має швидше руйнівні, ніж позитивні наслідки для економічної реконструкції. Відношення цін і прибутків у сферах АПК, що мають вирішальне значення для соціально-економічної трансформації суспільства, слід лібералізувати поступово, у рамках механізмів, за допомогою яких можна регулювати ціни, стимулюючи необхідний рівень пропозиції без заподіяння непоправної шкоди попиту. У цьому й полягає складність регулювання динаміки лібералізації, яка на кожному періоді реформування повинна узгоджуватися із зменшенням диспропорцій. Так, прискорена лібералізація цін на енергоносії призвела до їх беспрецедентного зростання, що мало як безпосередній, так і опосередкований вплив на ресурсне постачання аграрного сектора, (через витрати на засоби виробництва). Адже загальновідомо, що галузі АПК і досі відзначаються високою енергоємністю, на яку, в свою чергу, впливають природно-кліматичні особливості, розміри посівних площ, стан техніки тощо. До цього потрібно додати кризовий стан самої технічної бази, інфраструктури сільського господарства, незначний технічний прогрес у галузі і характеристику застосовуваного машинно-тракторного парку, який в основному досить застарілий, фізично зношений на три чверті, тому що кризові явища найбільшою мірою проявились у галузях І сфери АПК,які повинні забезпечувати галузі інших двох сфер засобами виробництва (див. табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Виробництво основних засобів виробництва АПК в Україні по роках.
Засоби виробництва1990199519961997199819992000Трактори, тис.шт.106,010,45,44,63,25,04,0Тракторні плуги, тис.шт.89,21,71,43,94,03,03,1Бурякозбиральні машини, тис.шт.8,60,40,20,10,10,10,1Агрегати і машини для виготовлення тіста, тис.шт.7,25,93,12,91,92,02,6Устаткування механічне для переробки м`яса, овочів та ін., шт.245516394663611434323 З наведених даних видно, що за аналізований період (1991 - 2000 рр.) в галузі тракторобудування випуск тракторів зменшився у 25 раз, бурякозбиральних машин - більш як у 8, тракторних плугів - майже в 30 разів. Галузі першої сфери теж відстають по виробництву засобів для підприємств галузей третьої сфери, так випуск агрегатів і машин для виготовлення тіста зменшився більш як у 3 рази, а механічного устаткування для переробки м'яса, овочів, виготовлення напівфабрикатів - у 8 разів.
Нові економічні умови передбачають вільний вибір сільськогосподарськими товаровиробниками структури виробництва, ринків збуту продукції, постачальників матеріально-технічних ресурсів і послуг, що, зрештою, безпосередньо пов'язане з прибутковістю, підвищенням ефективності виробництва. Державну підтримку підприємництва в аграрній сфері АПК доцільно здійснювати відповідно до пріоритетів соціально-ринкових перетворень. Розміри підтримки повинні бути гнучкими залежно від бажаних змін основних параметрів підприємництва: збільшення або скорочення посівних площ; поголів'я худоби; залучення робочої сили; здійснення капіталовкладень за конкретний період часу; результати від альтернативних видів діяльності; витрати на екологізацію виробництва; праця в екстремальних умовах. Діапазон заходів підтримки має відзначитися різноманітністю: загальні субсидії, виплата різниці між гарантованими державними і вільними ринковими цінами, виплати на один гектар або одну голову худоби, компенсація втрат від стихійного лиха і т. д.
Поряд з цим перетворення АПК внаслідок специфіки і життєвої значущості агрокомплексу для країни повинно регулюватися державою з метою забезпечення стабільності, постійного зростання і сталого розвитку виробництва і споживання продовольства й сировини, підтримки відповідності сукупного попиту і пропозиції, створення умов для конкуренції та обмеження монополізму, забезпеченню контролю за якістю продукції.
З огляду на загальну концепцію державного регулювання АПК при визначенні форм і методів ціноутворення необхідно виходити з особливостей формування і розвитку ринку сільськогосподарської сировини і продовольства, а також його організаційної структури, в якій можна виокремити кілька рівнів: постачання до централізованих фондів на контрактній основі; прямі зв'язки; біржова торгівля; реалізація через власну торговельну мережу. При цьому потрібно враховувати докорінні структурні зміни в АПК, пов'язані з розвитком різних форм власності і господарювання, змінами інвестиційної політики.
Світовий досвід свідчить, що всі розвинені країни здійснюють державне регулювання сільськогосподарських цін. Форми його різноманітні на різних етапах розвитку ринкової економіки: при сильних порушеннях економічної системи пріоритет віддається, як правило, адміністративним методам, при стабільній економіці ширше застосовуються економічні методи. Період розвитку ринкових відносин вимагає передусім досить ефективної системи державного регулювання цін в аграрному секторі, щ