РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТИ, УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Об'єкти досліджень
Об'єктами наших досліджень були рослини родини Cornaceae колекційних фондів Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка НАН України (НБС НАНУ), Ботанічного саду імені О.В. Фоміна Київського національного університету імені Тараса Шевченка (БСКНУ), Нікітського ботанічного саду - Національного наукового центру Української академії аграрних наук. Також були обстежені деревні та чагарникові насадження парків, скверів, вулиць м. Києва і приміської зони, полезахисних лісосмуг, приватних садиб у містах і селах Тернопільської, Вінницької, Хмельницької, Черкаської, Чернігівської областей та природні популяції свидини кров'яної (Swida sanguinea (L.) Opiz) та дерену справжнього (Сornus mas L.) у цих областях (експедиційні дослідження).
Основні дослідження інтродукованих та аборигенних видів Cornaceae проведено у 1993 - 2001 роках у Києві на території НБС НАНУ та БСКНУ - всього за 16 видами і 2 садовими формами Cornaceae, які належать до різних систематичних груп: 12 видів і 2 форми роду Swida, 2 види роду Cornus, по 1 виду родів Bothrocaryum та Cynoxylon. При виборі об'єктів враховували їх географічне походження.
Систематичне визначення рослин проводили за працями W. Wangerin [5], N. Britton and H. Brown [19], G. Hegi [34], G. Krussman [35], F. Mercel [55, 56], C.A. Meyer [59], A. Rehder [36], C.S. Sargent [60], J. Sojak [57], J.S. Wilson [45], Д.П. Воробйова [61], Г.Е. Гроссета [54], Є.Ю. Єліна [62], К. Санадзе [22, 63], C.C. Cтанкова, В.І. Талієва [64], визначниками вищих рослин Сахаліну і Курильських островів [65] та України [66], довідниками "Деревья и кустарники СССР" [33, 67], "Деревья и кустарники, культивируемые в УССР"[68], "Деревья и кустарники" [69], а також за гербарними матеріалами Інституту ботаніки імені М.Г. Холодного НАН України, Ботанічного інституту імені В.Л. Комарова РАН (м. Санкт-Петербург), НБС НАНУ. Ботанічний опис видів і систематичну інтерпретацію зроблено на основі гербаріїв Ботанічного інституту імені В.Л. Комарова, Інституту ботаніки імені М.Г. Холодного, НБС НАНУ та живого колекційного матеріалу.
За період досліджень визначено видовий склад, таксаційні показники та вік рослин, а також походження зразків (табл. 2.1).
2.2. Умови проведення досліджень
Виходячи з того, що більшість об'єктів дослідження знаходиться в НБС НАНУ, розташованому у м. Києві, ми вважаємо за необхідне детально охарактеризувати його територію.
Київ знаходиться на межі двох фізико-географічних зон - Українського Полісся та Лісостепу.
Фізико-географічну характеристику території НБС НАНУ наводимо за В.Г. Собком та М.Б. Гапоненком [70].
Територія НБС НАНУ знаходиться на південно-східній околиці Києва на невисоких Печерських схилах Київської височини в урочищі Звіринець на перетині 50°32? північної широти і 30°33? східної довготи.
Київська височина геоморфологічно належить до великої Правобережної чи Придніпровської височини, що знаходиться в межиріччі Дніпра і Південного Бугу. Середня висота її в межах Київської області - 220-240 м. Височина лежить на фундаменті Українського кристалічного щита, магматичні породи якого мають різний вік (від 600 до 3700 млн. років) і походження, прикриті великими товщами осадових порід і відслонюються лише в глибоких ярах і долинах річок, іноді утворюючи пороги.
Територія саду знаходиться на товстому шарі лесу, який порізаний ярами, балками і долинами річок. На правому березі Дніпра багато зсувів грунту. Максимальні висоти становлять 190 м над рівнем моря і близько 100 м над поверхнею водного дзеркала Дніпра. Сад розміщується на двох лесових залишках:
південному, що має невеликий нахил, і північному, що має форму плато. На півдні сад обмежується долиною р. Либеді, що впадає в Дніпро, на півночі і північному сході межує з Старо-Наводницькою, а на заході й південному заході - з Воєнно-Кладбищенською балками. Остання сполучається з долиною р. Либеді, на якій нині проходить вулиця Тимірязєвська (колишня Омелютинська).
Геологічні особливості території НБС НАНУ визначаються тим, що він розміщений на фундаменті Українського кристалічного щита, покритого товщами осадових порід висотою до 400 м. На території саду в деяких місцях оголюються відклади неогенової та антропогенової систем, які є підстилаючим горизонтом для сучасних дуже еродованих грунтів. Породи неогенової системи залягають безпосередньо на крейдяних відкладах. В їх нижній частині містяться сірка, темно-зелені та світло-зелені глауконітові піски бучацького і канівського ярусів. Вище залягають відклади Київського ярусу, представлені зеленувато-блакитним мергелем - так званою спондиловою глиною, яка утворилась з багатої морської мікрофауни - фораменіфер, радіолярій, губок і вапнякоподібних водоростей. Стратифікація цієї мікрофауни синхронізується з еоценовою флорою.
Товща Київського ярусу близько 26 м, верхня відмітка його знаходиться на висоті 20-22 м вище рівня Дніпра і добре оголюється внаслідок сповзання порід на мисі Чайка.
На Київських мергелях залягають породи Харківського ярусу, які складаються з сіро-зелених і жовтуватих дрібнозернистих пісків і глини, завтовшки до 12 м. Над ними розміщуються відклади Полтавського ярусу завтовшки понад 25 м, верхня відмітка якого знаходиться біля 60 м над рівнем моря. Вони представлені каоліновими пісковиками і оголюються на мисі Чайка і схилі Красний двір. Харківський і Полтавський яруси відповідають олігоценовій тафофлорі, яка спочатку мала такий самий тропічний характер, склад і габітус, як і еоценова, а пізніше ксероморфізувалась з переважанням середземноморських елементів.
Неогенова система закінчується відкладами строкатої глини, які переходять у каоліновий пісковик із залізоподібними порожняками, разом завтовшки 6-8 м.
Після