Розділ 2. ЗАГАЛЬНА ГЕОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОГО ШЕЛЬФУ ЧОРНОГО МОРЯ
2.1.Геологічна будова району
Район досліджень знаходиться в межах Причорноморської западини що має складну тектонічну будову, відносно якої і на сьогодні залишається багато дискусійних питань.
В геотектонічному відношенні Причорноморська западина представляє собою субширотний прогин гетерогенного за віком фундаменту блокової будови, який виповняє потужна товща мезокайнозойських відкладів. На півночі западина обмежена Українським щитом, на заході палеозоїдами Добруджи та зовнішнім бортом Передкарпатського прогину, на півдні, в акваторії Чорного моря - крайовими структурами Альпійської складчастості, на сході - Індоло-Кубанським прогином.
Ділянка досліджень захоплює зону стику трьох значних тектонічних структур: 1) найдревнішої дорифейської Східно-Европейської платформи; 2) Скифської (епігерцинської) плити; 3) мегаантиклінорію Південного Криму.
Східно-Европейська платформа в межах регіону представлена північним схилом Українського щита, кути нахилу якого поступово збільшуються в південному напрямі. Занурення вiдбувається східчасто по глибинних розломах субширотного i субмеридiанального напрямку, які розбивають схил Схiдно-Європейської платформи на ряд великих блокiв. Зчленування останньої з епігерцинською Скіфською плитою відбувається в межах Каркінитської затоки, з утворенням горстоподібної структури - Чорноморського валу [149].
Байкальський фундамент Скiфської плити має чiтку блокову будову, блоки роздiленi регiональними i глибинними розломами. В його складi виділяються два структурних комплекси - нижнiй i верхнiй. Нижнiй структурний комплекс представлений древнiми породами, якi зiм`ятi в байкальську епоху складчастостi. Верхнiй - палеозойськими вiдкладами, що були дислокованi в основному в герцинську епоху. Найхарактерніша структурна особливість в формуванні мезокайнозойського чохла обох платформ - утворення накладених западин (Альмінська, Каркинитська та інші) [149, 169].
Скiфська плита межує з молодими альпійськими гiрсько-складковими спорудами Гірського Криму. Північна границя мегантиклінорію Гірського Криму співпадає на поверхні з передгірською грядою, розташованою на лінії Севастополь - Бахчісарай. Південна частина структури занурюється під дно моря на південь від берега Криму. В області шельфу та континентального схилу земна кора має будову, що збігається з будовою земної кори в межах Гірського Криму.
Тектонічний фактор відіграє головну роль в формуванні рельєфу північно-західної частини Чорного моря, утворюючи морфологічні структури перших порядків. Екзогенні процеси, в свою чергу, ускладнюють ці крупні форми рельєфу значною кількістю дрібніших структур. Таким чином, морфологія дна північно-західного шельфу обумовлюється як глибинними, так і зовнішніми геологічними процесами.
Сучасні морфоструктури району досліджень, як і всієї північної частина Чорного моря утворились значно пізніше структур південної частини, внаслідок повільного широтного занурення. В четвертинному періоді характер осадконакопичення на південно-західному шельфі обумовлювався, головним чином, серією послідовних гляціоевстатичних трансгресій та регресій. З найзначніших можна назвати чаудинську, древньоевксинську, карангатську, посткарангатську, новоевксинську. Значні коливання рівня моря обумовили розмив раніше утворених шарів донних відкладів, та накопичення інших, в тому числі континентальних відкладів.
Динаміка берегів ПЗЧШ пов`язана як з активністю хвильових процесів так і з геологічною будовою узбережжя. Речовина, що надходить в берегову зону в процесі абразії берегів поділяється на наноси хвильового поля (абразіонний матеріал, що залишається коло берегів), та нехвильового (речовина, що пересувається в водній товщі за межі берегової зони). В зв`язку з тим, що берега, які активно розмиваються, складені головним чином породами мілких фракцій (пісково-глинистими відкладами та лесовидними суглинками), більшість матеріалу в завислому стані виноситься за межі берегової зони [174]. Напрямок пересування наносів відповідає напрямку основної течій - вздовжберегові потоки рухаються в генеральному напрямку з сходу на захід.
Загалом в надходженні речовини в донні відклади Чорного моря складова абразійного зносу достатньо вагома, і складає в відсотках від річкового стоку: Ni-46%, Cu-21,7%, V-65,7%, Cr-47,8%, Co-53,1%. Вміст важких металів в завислій речовині абразіонного зносу помітно менший, ніж в зависі річок, та в середньому складає в г/т, річкова/абразійна завись): нікель - 73/50, мідь - 90/29, ванадій - 102/99, хром - 92/65, кобальт - 14/11 [92]. Найбільші швидкості накопичення сучасних осадків для ПЗЧМ властиві певним ділянкам акваторії, прилеглим до п-ва Тарханкут. Седиментаційні процеси тут сягають 50 см/1000 років та більше. Швидкості осадконакопиченя 40-50 см/1000 років відповідають ділянці шельфу, прилеглій до Дніпрово-Бузького лиману та прибережній смузі всієї західної частини Кримського півострова. Ділянки з мінімальними швидкостями осадконакопичення (10-20 см/1000 років та менш) властиві центру північно-західного шельфу. Седиментаційні процеси на іншій території складають, в середньому, 20-40 см/1000 років, та для окремих районів перевищують 40-50см/1000 років [175].
2.2. Орогідрографія району
Північна частина Східно-Європейської платформи як водозбірна площа рівнинних річок розташована в зоні вологого клімату, тоді як південна частина (степова зона України, Крим) - в зоні посушливого. Таким чином, в кліматичному відношенні Чорноморський водозбірний басейн знаходиться у перехідній зоні - від арідної до гумідної [84].
Річкову мережу району досліджень в географічному плані (розташування площ водозбору, локалізація гирлових ділянок) доцільно поділити на дві групи:
-- річки північно-західного узбережжя Чорного моря - Дунай, Дністер, Південній