Ви є тут

Облік і контроль непрямих витрат (на матеріалах підприємств харчової промисловості України)

Автор: 
Давидов Юрій Григорович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2002
Артикул:
3402U001712
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2.
ОРГАНІЗАЦІЙНО – МЕТОДОЛОГІЧНІ СПРЯМУВАННЯ ОБЛІКУ І РОЗПОДІЛУ НЕПРЯМИХ ВИТРАТ
2.1. Передумови удосконалення обліку непрямих витрат
Визначення передумов удосконалення обліку непрямих витрат дасть можливість
спрямувати увагу на ті моменти, які відіграють в організації обліку і контролю
непрямих витрат ключові ролі. Зупинимося на цих моментах.
1. Підсилення значення собівартості, як економічної категорії, що визначає
рівень витрат та слугує основою для ціноутворення.
Зниження уваги до собівартості, як економічної категорії почалося в 90-х роках,
коли Україну переслідували економічні кризи і інфляція. В таких умовах
собівартість не розглядалась, як категорія, що визначає прибуток, так як
останній досягався за рахунок постійного підвищення цін. З прийняттям Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств”[39] собівартість взагалі була
виключена, як категорія, яка використовується для визначення рівня витрат з
метою обчислення податку на прибуток. Собівартість відповідно до Закону [39]
була замінена валовими витратами.
Реформування системи бухгалтерського обліку України із застосуванням
міжнародних стандартів змінило підхід до собівартості як економічної категорії
та процесу її калькулювання. По-перше, згідно із Положенням (стандартом)
бухгалтерського обліку 16 “Витрати” [93] перелік і склад статей калькулювання
виробничої собівартості установлюється підприємством; по-друге, зменшений
перелік статей витрат; по – третє, змінений порядок обліку, формування,
розподілу і включення до виробничої собівартості непрямих витрат.
До затвердження П(с)БО 16 “Витрати”[93] основним документом, який регламентував
порядок обліку і калькулювання собівартості продукції в промисловості була
Постанова Кабінету міністрів України, від 26 квітня 1996 р. № 473 "Про
затвердження Типового положення з планування, обліку і калькулювання
собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості" [123]. Крім того, на
виконання п.2 вищезгаданої постанови були розроблені галузеві інструкції з
планування, обліку і калькулювання собівартості продукції, зокрема, на
підприємствах олійно – жирової промисловості України [124].
В таблиці 2.1 наведена порівняльна характеристика Типового положення [123] та
стандарту 16 “Витрати” [93] щодо організації обліку витрат та калькулювання
собівартості продукції.
Як видно з таблиці 2.1. зміст Типового положення [123] та національного
стандарту обліку 16 “Витрати” щодо принципів обліку витрат та калькулювання
собівартості продукції суттєво відрізняються.
По-перше, стандарт обліку [93] передбачає зменшення та самостійність
встановлення підприємством статей калькуляції, що без належних галузевих
методичних розробок може призвести до неузгодженостей в обліку витрат та
калькулюванні собівартості продукції.
По-друге, стандартом змінена система непрямих витрат. Згідно з Типовим
положенням [123] до непрямих витрат відносилися витрати на утримання і
експлуатацію машин та обладнання, загальновиробничі, загальногосподарські та
позавиробничі витрати. П(с)БО [93] трансформував систему непрямих витрат в
загальновиробничі, які по суті складаються з витрат на утримання і експлуатацію
машин та обладнання загальновиробничих витрат Загальногосподарські та
позавиробничі витрати втратили характер непрямих та перетворені в
адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні та фінансові витрати.
До витрат виробництва включаються лише загальновиробничі витрати.
Таблиця 2.1
Порівняльна характеристика Типового положення [123] та стандарту 16 “Витрати”
[93] щодо обліку витрат та калькулювання собівартості продукції
Ознака
Положення №473
Стандарт 16 “Витрати”
1.
Статті калькуляції
1. Сировина й основні матеріали;
2. Напівфабрикати власного виробництва;
3. Допоміжні і таропакувальні матеріали;
4. Попутні напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх
підприємств і організацій;
5. Паливо й енергія на технологічні цілі;
6. Зворотні відходи (вираховуються);
7. Основна заробітна плата;
8. Додаткова заробітна плата;
9. Відрахування на соціальне страхування;
10. Витрати, пов’язані з підготовкою й освоєнням виробництва продукції;
11. Витрати на утримання й експлуатацію машин і обладнання;
12. Загальновиробничі витрати;
13. Загальногосподарські витрати;
14. Позавиробничі (комерційні) витрати.
1. Прямі матеріальні витрати;
2. Прямі витрати на оплату праці;
3. Інші прямі витрати;
4. Загальновиробничі витрати.
Продовження табл. 2.1
2.
Нормативність переліку і складу статей калькулювання
Суворо регламентований
Установлюється підприємством самостійно
3.
Непрямі витрати, що включаються до собівартості
1. Витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання.
2. Загальновиробничі витрати.
3. Загальногосподарські витрати.
4. Позавиробничі (комерційні) витрат
1. Загальновиробничі витрат.
4.
Порядок включення непрямих витрат до собівартості
Пропорційно можливим базам розподілу
1. Змінні загальновиробничі витрати з використанням можливих баз розподілу
виходячи з фактичної потужності.
2. Постійні загальновиробничі витрати з використанням можливих баз розподілу
при нормальній потужності.
Підприємства дуже гостро потребують галузевих інструкцій щодо обліку витрат на
виробництво та калькулювання собівартості продукції.
В зв’язку з цим розробка методологічних питань формування та калькулювання
собівартості продукції в умовах реформованого обліку набуває особливого
значення.
2. Уточнення опорних (найважливіших) об’єктів обліку і контролю непрямих
витрат.
Опорними об’єктами обліку і контролю непрямих витрат є ті об’єкти (елементи
витрат), які займають значне місце в їх складі і під впли