РОЗДІЛ 2
ПРАВОВI ПРОБЛЕМИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ПРИ ЗМIНІ УМОВ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ, УКЛАДЕНОГО З ПЕДАГОГIЧНИМИ ПРАЦIВНИКАМИ СЕРЕДНIХ ЗАГАЛЬНООСВIТНIХ ШКIЛ УКРАЇНИ
2.1. Правове регулювання переведень i перемiщень педагогiчних працiвникiв середнiх загальноосвiтнiх шкiл
2.1.1. Тимчасове переведення на iншу роботу педагогiчних працiвникiв середніх загальноосвітніх шкіл.
У Конституцiї України зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає або на яку вiльно погоджується, використання примусової працi забороняється (ч. 3 ст. 43) [70]. Не виникає питань щодо реалiзацiї цього положення в життя пiд час здiйснення постiйних переведень педагогiчних працiвникiв на iншу роботу, де вимога згоди працiвника є правомiрною та логiчно обгрунтованою i повнiстю вiдповiдає принципу свободи працi.
Постає проблема: чи не буде суперечити принципу свободи праці право власника або уповноваженого ним органу переводити працівника строком до одного місяця на необумовлену трудовим договором роботу, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров'я, внаслідок обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, як це встановлено у новій редакції статті 33 КЗпП від 24 грудня 1999 р. [83,212-213] ? Щоб дати відповідь на це питання, насамперед, варто проаналiзувати, чи мiстить тимчасове переведення працiвника без його згоди, викликане зазначеними обставинами, ознаки примусової працi. Мiжнародна Органiзацiя Працi у 1930 р. прийняла Конвенцiю № 29 "Про примусову або обов'язкову працю", яка була ратифiкована Указом Президiї Верховної Ради України вiд 9 червня 1956 р. Примусовою працею вiдповiдно до Конвенцiї МОП № 29, вважається кожна робота чи служба, яку вимагають вiд будь-якої особи пiд загрозою покарання. Але поруч з цим пiдкреслено, що може допускатися п'ять видiв примусової працi, а саме:
- робота, що вимагається на пiдставi законодавства держави про обов'язки громадян щодо вiйськової служби;
- робота, яка є частиною звичайних громадянських обов'язкiв;
- робота, яка вимагається внаслiдок судового вироку;
- робота, необхiднiсть якої викликана надзвичайними обставинами;
- дрiбнi роботи на користь колективу, якщо його представники висловилися щодо необхiдностi таких робiт [36,89]. В ч. 3 ст. 43 Конституцiї України зазначено, що не вважається примусовою працею вiйськова або альтернативна (не вiйськова) служба, яка виконується особою за вироком чи iншим рiшенням суду або вiдповiдно до законiв про воєнний i про надзвичайний стан. Як бачимо, законодавець надто обмежив перелiк робіт, які відповідно до вказаної норми не є примусовою працею і необхiднiсть яких викликана надзвичайними обставинами. Можна, звичайно, пiд поняттям "надзвичайнi обставини" розумiти лише "воєнний" та "надзвичайний стан". Але ми вважаємо, що це розумiння буде неповне. Законодавством про працю багатьох країн свiту передбачено у виняткових випадках можливiсть тимчасового переведення працівників на іншу роботу без їх згоди. Доцiльно детальнiше розглянути, яке значення вони вкладають в поняття "винятковi випадки", якi ситуацiї до них вiдносять. Наприклад, у ФРН такими випадками вважаються вiйна, стихiйне лихо, iншi обставини передбаченi колективним договором [58,82]. Таким же чином це питання вирiшується у законодавствi про працю деяких республiк СНД. Зокрема, у законодавствi республiки Бєларусь вказано, що тимчасове переведення на iншу роботу без згоди працiвника допускається для боротьби з стихiйним лихом, виробничою аварiєю чи негайного усунення їх наслiдкiв, недопущення нещасних випадкiв, а також внаслiдок iнших обставин передбачених колективним договором (ст. 26) [66]. В основу цих норм покладено економiчнi iнтереси власника або уповноваженого ним органу. Якщо переведення педагогiчних працiвникiв на iншу тимчасову роботу буде допускатися лише за їх згодою, то хто ж буде запобiгати винятковим випадкам виробничого характеру чи долати їхнi негативнi наслiдки, коли допустити, що частина вчителiв не дасть згоди виконувати таку роботу, базуючись на тому, що це примусова праця? Керiвнику школи у такiй ситуацiї доведеться спецiально для цього наймати iнших працiвникiв. А де взяти на це кошти? Як слушно зауважують вченi-правники Р. Кондратьєв, В. Андрушко - такий пiдхiд буде суперечити не тiльки нормам законодавства про працю, а й не вiдповiдатиме економiчним iнтересам навчального закладу (маючи на увазi насамперед зайвi грошовi витрати) [2,31-32]. Базуючись на проведеному дослiдженнi, ми вважаємо, що чинне законодавство України про працю має вiдповiдати принципу: примат мiжнародного права над внутрiшнiм. І тому, передбачене законодавством право керівника загальноосвітньої школи тимчасово переводити педагогічних працівників без їх згоди на необумовлену трудовим договором роботу за наявності обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, не можна вважати порушенням принципу свободи праці. Адже наведений аналiз дозволяє зробити висновок, що тимчасове переведення педагогiчних працiвникiв без їх згоди на iншу роботу, необхiднiсть якої викликана винятковими випадками, не мiстить ознаки примусової працi i, як правило, допускається законодавством багатьох країн.
Проблема полягає в тому, що зміст поняття "обставини, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей" є досить розмитим, особливо у частині "нормальні життєві умови людей". Звідси, на практиці можуть зустрічатися випадки двоякого, неоднакового тлумачення цього поняття, коли без нагальної потреби власник прийме рішення про необхідність тимчасового переведення працівників для налагодження нормальних життєвих умов людей, що стане причиною порушення принципу свободи праці. Тому, замість вказаного поняття доцільніше було б застосовувати поняття "виняткові випадки", що дозволить підкреслити винятковий характер обставин, які спричин