РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ З ПРОБЛЕМ ВИДІЛЕННЯ ЗОН У ВЕРХНЇЙ КРЕЙДІ ЗА ВАПНЯКОВИМ НАНОПЛАНКТОНОМ
Вапняковий нанопланктон вивчається уже понад 160 років. Його відкриття належить німецькому ученному Х. Еренбергу [198], який описав цю групу фосілій у 1836 році як неорганічні утворення - "морфоліти". Встановлення їх органічної природи належить Т. Х. Гекслі [251], що зробив це відкриття ще у 1868 році.
З моменту відкриття цієї групи фосілій вапняковий нанопланктон верхньої крейди вивчався в різних напрямках такими вченими як Д. С. Уоліч [423], Х. К. Сорбі [375], О. Шмідт [356], А. В. Гуров [18], Д. Мурей і В. Х. Блекмен [290], А. Д. Архангельський [2], Х. Ломан [268], Тан Син Хок [397], Є. Кампнер [145, 258-262], Д. Шіллер [366], Д. Дефландр [145, 181-189] Дефландр і К. Ферт [190], Г. І. Бушинський [3], Т. Брааруд [144,145], К. Дауні і Р. В. Ханіком [192], Х. Хольдал, Д. Дефландр і Ф. Кампнер (1955), М. Гарде [216], Х. Гурка [221-222], М. Блек і Б. Барнез [139], К. Каратіні (166-168], Е. Мартіні [277-280], В. Н. Векшина [4-6], С. І. Шуменко [95-119,367], С. І. Шуменко у співавторстві [94,120-128], Х. Штраднер [377-384] (враховано співавторство), І.А. Шамрай [93], ], В. В. Хей [229-232], В. В. Хей і К. М. Тоу [235-236], ], В. В. Хей і Х. П. Мохлер [233-234], М. Н. Брамлет і Є. Мартіні [149], П. Рейнхардт [324-336], П. Рейнхардт і Х. Горка [337,338], С. Гартнер [217], С. Гартнер і Д. Бакрі [218], В. Сісінг [371-372], М. Парк і П. Діксон [298], Л. Є. Стовер [376], С. А. Люльєва [37,39-55], С. А. Люльєва у співавтрстві [39,40,56,57,64], Д. В. Трекслер [406], М. Блек [135-138], Т. Такаяма [394-395], Т. Такаяма і Т. Сато [396], Н. Аберг [131], С. Фозгеймер [210-212], С. Фозгеймер і Х. Страднер [213], Ф. Барбіері та ін. [133,134], К. Перч-Нільсен [299-313] (враховано співавторство), Д. Бакрі [150-153], Д. Бакрі та ін. [155,154,387], Н. Гофманн [238-243], П. Рот [322,347-354], Д. Ноель [291-295], П. Чепек [170], П. Чепек і В. В. Хей [171-172], Т. Р. Уорслі [281,440,441] (враховано співавторство), Т. Р. Уорслі і Є. Мартіні [441], С. Якаріно і М. Фіоліні (1970), С. Шафік [363-364,], С. Шафік і Х. Штраднер [365], Х. Р. Тірштайн [399-403], Х. Маніві [273-274], Х. Маніві у співавторстві [275, 341], С.В. Вайз [436-438] Д. Троалсен і Л.П. Квадрос [407], С. Монечі [285,286], C. Мошковіц [288-299,339], А. С. Григорович [12-14], О. Б. Дмитренко [19-25], Д. Вербік [414-419], А. М. Романів [7,71-81], Г. П. Калиниченко [10,11,31,32,61, 62], А. А. Рагімлі та ін., [1,67-70], Х. Прівальдер [321], А. С. Ель-Дауд і М. Д. Баракат [199], О. Варол [408-413], В. П. Стеценко [84,85], Д.Л. Еплгейт і Д. А. Берген [132], Е. Д. Кіласонія [33-35], Х. Д. Доусет [193], П. Маркс [276], Д. Боун і М. Гал [140], Хатнер та ін. [227,228], П. Р. Боун [141-143,269], Н. А. Савицька і Н. А. Трофимович [82], Е. Ерба [200,201], Й. Ешет та ін. [202,203], Т.Д.Браловер [146-148], В. Дуан [194], Д. Дуджік [195], А. Ромейн [345-346], О. Варол і М. Якубовський [413], Ф. Робазінський [341-344], Н. Р. Лапачишвили [38], Д. А. Крукс [176-179], П. Х. Довен [191], І. Гарвіс та ін. [219], М. В. Філевікс [206], Д. Хенкок та ін. [225], Б. Т. Хубер і Д. К. Воткінс [250], С. Персівал [314], Р. Пінар [315], А. Фіорентино [207,208], М. Мелінте [252,253,282,283] (враховано співавторство), Х. Окада і А. Макінтайр [297], Р. Саксена і К. Місра [355], К. Сейве [362], Д. Сіньовський [369,370], Е. Кауфман та ін. [263], А. Фархан [204, 205], М. Ламолда та ін. [264-267], М. Вагрейх [368,420-423], Д. Джереміах [257], К. Фішер та ін. [209], К. Сміт [373-374], М. Стізен [386], Д. А. Барнет [156-164, 180, 214, 215, 225, 255, 256, 357-359, 424] (враховано співавторство), М. А. Холмс і Воткінс [245], C. Тошіміцу та ін. [404,405], І Поспічал [317-320], Л. Швабенічке [169,244,247-249,385,388-393], Д. Воткінс [425-430], Ф. Вінд [431-433], Р. Хоув [246], Селф-Трейл [173,196,360,361], Д. Йонг [434,443,445], Маклеод Н. та ін. [272], Е. Гаждчічка [220], Д. Хендерікс і П. Зівері [237], А. Конхейро та ін. [174], Д. М. Ковінгтон [175], Х. Мей [270,271], А. В. Матвєєв [58,59], Шонг Ші-Лан [445-446] та ін.
Особливу увагу у вивченні нанопланктону приділено такому напряму як нанопланктонна зональна стратиграфія, що розвивається уже майже 40 років. Це пояснюється насамперед надійною стратиграфічною здатністю вапнякового нанопланктону, що використовується головним чином в нафтопромисловій геології, і нагальна потреба в детальному розчленуванні розрізів, значний попит на такого виду роботи сприяли тому, що було розроблено за цією групою чисельні стратиграфічні шкали характеристика яких наведена нижче. В роботі коротко охарактеризовано наробки зарубіжних та українських вченних в нанопланктонній стратифікації верхньокрейдових відкладів.
2.1. Огляд нанопланктонних зональних шкал верхньокрейдових відкладів.
Зарубіжними вченними-нанологами проблеми нанопланктонної стратифікації верхньокрейдових відклаів різних регіонів світу висвітлені в роботах Х. Штраднер [379], Л. Є. Стовер [376], П. Рейнхардт [326], П. Чепек і В. В. Хей [171], Д. Бакрі [150], Д. Бакрі і М. Н. Брамлет [154], Х. Maніві [273], К. Перч-Нільсен [301], Д. Б. Рісаті [340], Д. Бакрі [151], П. Х. Рот [347], Д. Бакрі [152], Х, Р. Тірштайн [400], Д. Бакрі [153], Х. Р. Тірштайн [401], Д. В. Вербік [414], В. Сісінг [371,372], В. В. Хей [230], К. Перч-Нільсен [303], Х. Maніві та ін. [275], Д. В. Вербік [416], П. Х. Рот [348], К. Перч-Нільсен і Б. Прінс (1979a), А. А. Рагімлі [67], Д. А. Крукс [177-178], Фломен і П. Чепек (1982), С. В. Вайз [436], О. Варол [409], К. Перч-Нільсен [306, 309, 311], П. Х. Довен [191], Х. Штраднер і Д. Штеінметц [384], О. Б. Дмитренко [26], К. П. Мортімер [287], Л. Свабенічке [389], A. Фіорентино [207, 208], M. C. Мелінте [252, 253], M. C. Мелінте [283], М. Вагрейх [368], Д. Барнет [161], Л. Байбелл та ін. [165], Л. Едвардс та ін. [197], Шонг Ші Лан [446].
Широко відомі нанопланктонні стратиграфічні шкали верхньої крейди можна вважати шкали Х. Штраднера [379],