РОЗДІЛ 2
ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД
Острівні ділянки північно-західного Приазов'я та, насамперед, острови Присивашшя здавна привертали до себе увагу натуралістів. Ботанічні дослідження островів, хоча й відзначались значною деталізацією матеріалів, але були фрагментарними і не відображали цілісної картини рослинного світу регіону.
Характеризуючи вивченість флори та рослинності, ми детальніше зупинимось на рослинному світі островів, та згадаємо також праці присвячені дослідженню рослинності островів Причорномор'я.
Перші дослідження загальнопізнавального характеру були проведені в регіоні ще наприкінці XVIII ст. [66,244]. Пізніше Присивашшя відвідали такі відомі ботаніки та ботаніко-географи, як М.К. Срединський [193], Л. Грюнер [243], Є. Ліндеманн [130,254], В.М. Агеєнко [2]. У своїх працях вони наводять списки видів рослин, які характеризують особливості місцезростань, однак найголовніший внесок їх у вивчення регіону полягає насамперед у тому, що вони вперше визначили винятково важливу роль рослинного покриву у формуванні літоральних геосистем та десалінізації екотопів [52]. Згадки про рослинний світ регіону знаходимо у працях А.А. Потебні [166], А. Краснова [109], які мають узагальнюючу тематику досліджень.
Праці Й.К. Пачоського [154-157], О.А. Акінфієва [3], О.А. Янати [234,235], К. Меєра [143] відрізняються від попередніх більш детальною характеристикою рослинності Присивашшя. Зокрема О.А. Яната [234], працюючи у Мелітопольському повіті Таврійської губернії характеризує степову рослинність і виділяє Присивашшя як зону полинових степів. Крім того, О.А. Яната, вивчаючи особливості рослинного покриву північної частини Арабатської стрілки [235], наводить для неї 64 види судинних рослин, виділяє декілька смуг рослинності: пісків (Argusia sibirica (L.) Dandy, Medicago lupulina L.), засолених лук (Puccinellia distans (Jacq.) Parl., Limonium caspium (Willd.) Gams), луковинних знижень (Plantago maritima L., Tripolium vulgare Nees), солончаків (Halocnemum strobilaceum (Pall.) M.Bieb.). Автор подає екологічний профіль рослинності в залежності від умов рельєфу від солончаків з Halocnemum strobilaceum до полиново-злаковових ценозів підвищеної частини стрілки.
Й.К. Пачоський [154], працюючи в Причорноморських степах, відвідує острів Чурюк, для якого фрагментарно подає характеристику степових угруповань (відмічає переважання у смузі степу - Artemisia taurica Willd., меншу роль - A. santonica L., Crinitaria villosa (L.) Cass., Stipa capillata L. та Festuca valesiaca Gaudin, серед яких зустрічаються рідкісні для Причорномор'я - Tulipa schrenkii Regel, Limonium suffruticosum (L.) O.Kuntze, Ferula caspica M.Bieb.). Автор констатує наявність напівпустельної смуги на півдні України [155]. На підставі цих робіт та власних досліджень Є.М. Лавренко [121], дещо пізніше обґрунтував первинність полинових і полиново-злакових угруповань в районі Присивашшя.
На початку 20-х років на території України поступово починають створюватись заповідники. В 1923 р. до заповідника "Асканія-Нова" були приєднані острів Чурюк на Сиваші, острови Джарилгач, Тендра на Чорному морі та масив "Солоноозерна" дача на Кінбурнській косі. В 1927 році (Постанова РНК УРСР № 172) створено "Надморський заповідник", до складу якого ввійшли деякі ділянки північного Причорномор'я, Сиваша та північного Приазов'я. До кінця 1932 року "Надморський заповідник" знаходився у складі заповідника "Асканія-Нова", а самостійно став функціонувати з січня 1933 року [52]. Розпочинаються інтенсивні наукові дослідження, зокрема ботанічні. На той час на території регіону працювали відомі дослідники природи О.А. Яната, М.І. Котов, О.П. Прянишников, Ф.Я.Левіна, М.С. Шалит, а також трохи пізніше Є.М. Лавренко, М.В. Клоков, Н.О. Десятова-Шостенко, П.Я.Попович [52,95,97,121,129,162].
Однак після 1933 року ботанічні дослідження класичного спрямування були уповільнені через трагічні події і репресивні заходи проти відомих вчених-біологів, природознавців, зокрема співробітників Української академії сільськогосподарських наук, яка здійснювала тоді наукове керівництво "Надморським заповідником". Після цих подій протягом тривалого часу роботи на території заповідника і в регіоні взагалі мали суто практичну спрямованість. Однак пізніше дослідження поновлюються, посилюються роботи природоохоронного спрямування. Постає питання про заповідання Присивашшя як території, що відзначається унікальними природними компонентами. Зусиллями вчених 1.07.1937 р. на базі "Надморського заповідника" були створені державні заповідники - "Чорноморський" та "Азово-Сиваський" [52].
Важливою роботою цього часу цілком заслужено вважаються наукові здобутки комплексної експедиції під керівництвом професора Д.Г. Віленського, організованої меліораційним бюро Українського кооперативного союзу "Сільський господар" (1927-1928 рр.) [97,98,106,126]. Завданням експедиції було з'ясувати природні умови солонцюватих земель меліоративного фонду Мелітопольської округи (територія Генічеського і Новотроїцького районів Херсонської області та Приазовського р-ну Запорізької області) і намітити план меліорації їх шляхом перетворення у сіножаті та пасовища для овець, а також виділити ділянки, які б увійшли до складу запроектованого Азово-Сиваського заповідника. У складі експедиції працювали геоботаніки - М. Котов, Ф. Левіна, О. Прянішніков. У 1927 році експедиція провела обстеження гідрогеології грунтів та рослинності на косі Бірючий острів, островах Куюк-Тук, Чурюк, Верблюдка, Чонгарському півострові та на деяких суходольних ділянках Присивашшя і Приазов'я, зокрема в долині р. Домузла (с. Приморський Посад, Приазовського району). У наступному, 1928 році було обстежено решту ділянок - Молоканську (поблизу оcтрова Зеленівського) і острів Чурюк-Туб. Крім публікацій, де наведені геоботанічні описи, виділені асоціації та зроблені висновки про кормову цінність сіна, було створене насіннєве господарство, закладені досліди посіву різних кормових трав. Дослідження земель меліофон