Ви є тут

Соціальні чинники і функції інфраструктури туризму: соціологічний аналіз

Автор: 
Мініч Ірина Михайлівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2002
Артикул:
0402U001796
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА
2.1. Готельний комплекс як рекреаційний та соціокультурний феномен
Людина та її потреби у дозвіллі, відпочинку; відпочинок і природа; відпочинок і архітектура - цей ланцюг складних взаємозв'язків спричинює проблеми, які все більше хвилюють людей ХХІ століття - століття значних історичних подій, урбанізації та науково-технічної революції.
Підвищення культурного рівня й матеріального добробуту людини створюють умови для збільшення її вільного часу - часу, упродовж якого відбувається важливий процес рекреації, тобто відновлення фізичних і психічних сил людини. Проте вільний час - це набагато більше, ніж просто необхідна "фізіологічна перерва" у робочому процесі. К.Маркс писав, що вільний час є "як дозвіллям, так і часом для більш піднесеної діяльності", що це час "для повного розвитку індивіда, який сам, у свою чергу, як величезна продуктивна сила зворотно впливає на продуктивну силу праці" [72]1. За Марксом, у майбутньому вільний час - це найбільше багатство суспільства - стане мірилом добробуту і процвітання держави.
Рекреаційна діяльність у загальному балансі вільного часу посідає важливе місце. При цьому відпочинок - це не просто "вільне" проведення часу. Так, найефективніший відпочинок забезпечується зміною виду діяльності або звичного навколишнього середовища.
Масштаби рекреаційної діяльності, яка охоплює різні види і форми відпочинку, туризму, аматорського спорту, частково курортного лікування (пов'язаного, як правило, з відпочинком), перетворюють її на важливу соціальну і державну проблему.
Загальний бюджет часу людини прийнято розподіляти на робочий і неробочий час.
Неробочий час - це ще не повністю вільний час, через це слід розрізняти чотири основні форми його використання [99]: 1. Неробочий час, опосередковано пов'язаний з робочим процесом (поїздка і повернення з роботи, додаткове читання спеціальної літератури тощо); 2. Час для природних біологічних процесів ( сон, приймання їжі); 3. Час на домашнє господарство і побутові потреби; 4.Вільний час, який людина може деякою мірою використовувати на свій розсуд відповідно до власних фізичних і духовних потреб.
Вільний час також неоднорідний; він витрачається так [65]:
а) для культурного, інтелектуального розвитку (відвідування театрів, концертів, кінотеатрів, виставок); на читання художньої та іншої літератури; б) на соціальне спілкування, в тому числі на виконання громадських обов'язків; час на спілкування із сім'єю та виховання дітей, відвідини й приймання знайомих; в) на аматорські заняття і розваги; г) на подорожі та поїздки, не пов'язані з роботою або побутовими потребами (усі види туризму); д) для фізичних занять на лоні природи тощо.
Зрозуміло, що такий поділ вільного часу є умовним, оскільки на практиці ми часто зустрічаємося з більш складними явищами. Наприклад, під час подорожі туристи, крім активного фізичного відпочинку, збагачуються знаннями з історії, архітектури, охорони природи і ін., що сприяє і культурному їх розвитку.
Поняттю "рекреація" найповніше відповідають три останні форми вільного часу; ці види рекреаційної діяльності слугують основою для організації рекреаційного простору, рекреаційного середовища.
Як зазначає, В.П. Стаускас [126]1, при проектуванні рекреаційного середовища потрібно мати дані про так званий соціальний попит, тобто про потреби людей (доповнюючи ці дані рекомендаціями гігієністів і курортологів тощо). Основними соціальними потребами в цій сфері, на його думку, слід вважати: потреби в рекреаційному середовищі під час відпочинку (як правило, це тип природного ландшафту); потреби в типах рекреаційних закладів (готельні, туристські, санаторні комплекси); потреби у формах спілкування і основних видах рекреації; потреби у відповідному обслуговуванні.
Потреба в типах рекреаційних закладів може визначатися, як підкреслюють відомі архітектори, за допомогою методів розрахунку перспективного контингенту відпочиваючих. До них відносять: методи, що базуються на балансі вільного часу для різних верств населення (у тому числі результати соціологічних опитувань потенційних відпочиваючих); методи розрахунку на основі умовних норм допустимої концентрації відпочиваючих та інженерних споруд на потенційних рекреаційних територіях; методи, що базуються на умовних нормах потреб у закладах відпочинку й туризму (на 1000 чол. населення).
Перелічені розрахунки й дослідження дуже часто проводять архітектори, що, на нашу думку, не є обов'язковим. Залучення до цієї діяльності інших фахівців - географів, соціологів, економістів - нині не тільки бажане, а й необхідне. Причому фігура соціолога стає тут центральною, бо саме соціологія, внаслідок міждисциплінарного її характеру, дає змогу спеціалісту-соціологу сполучати, координувати діяльність усіх інших фахівців і досягати належного ефекту.
Готельний комплекс є цілісним об'єктом, у якому просторово-архітектурне середовище і технологічні процеси не існують автономно, а пов'язані в єдиний складний і багатофункціональний організм. Саме таке системне сприйняття готельного комплексу дає можливість перетворити все життєве середовище на засоби суспільного розвиту людини, культивування її творчих здібностей та ініціативи.
Готельне господарство надає споживачеві комплекс послуг, серед яких готельне обслуговування відіграє головну роль. Надання умов проживання входить до складу будь-якої туристської програми, незалежно від її тематичної спрямованості й тривалості.
Важливою складовою функціонування готельного комплексу є культура обслуговування, яка охоплює організацію комфортного внутрішнього простору, культура управління, забезпечення позитивного іміджу підприємства шляхом прояву персональної уваги до гостя, створення сприятливого соціально-психологічного клімату в готельному середовищі.
Якщо економічна структура виробництва готельних послуг визначається наявністю відповідних ресурсів, розробкою технологічних