Ви є тут

Становлення і розвиток світської середньої освіти на Лівобережжі та Слобожанщині (друга половина XVIII - перша третина XIX ст.)

Автор: 
Півоваров Олександр Валентинович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2002
Артикул:
0402U001865
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ СВІТСЬКОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТОЛІТТЯ

2. 1. Стан середньої освіти. Колегіуми

З другої половини XVIII ст. на Лівобережжі та Слобожанщині розпочався процес поступових, але суттєвих змін у самобутній системі середньої освіти, що склалася в цих українських землях. Він підштовхувався освітянською політикою російського уряду. Перетворення в освіті носили загальний для усієї імперії характер. Стосовно ж Лівобережжя й Слобожанщини вони мали певні особливості і здійснювались у непростій для цих українських земель соціально-економічній та суспільно-політичній обстановці.
У цей час у Російській імперії Катериною II проводилась політика "освіченого абсолютизму". З одного боку імператриця мала за мету заспокоєння як європейської, так і власної суспільної думки з приводу неправомірного захоплення нею престолу. З іншого боку, її політика спрямовувалася на зміцнення царистських настроїв у суспільстві та укріплення позицій абсолютної монархії в країні і мала серйозні соціально-економічні підстави.
В суспільстві відбувалися важливі зміни, пов'язані з розвитком у надрах економічно відсталої на той час кріпосницької Росії нових капіталістичних відносин. Це посилювало експлуатацію селянства, збільшувало протиріччя між ним і дворянами. Про розвиток капіталізму свідчив і той факт, що різноманітні побори з закріпаченого селянства почали все частіше брати грошима. Політикою ж "освіченого абсолютизму" самодержавство намагалось якось згладити назріваючі у суспільстві проблеми, пристосувати монархічний лад до нових умов життя. Звідси і непослідовна внутрішня політика, яка була направлена то на узаконення кріпацтва і привілеїв дворянства, то на заохочення розвитку торгівлі й промисловості. Все ж, основною лінією внутрішньої політики самодержавства стало зміцнення монархічних підвалин, посилення абсолютизму в країні.
Соціально-економічні й політичні зміни у суспільстві вплинули і на становище освіти, в тому числі й середньої. З одного боку, Російська імперія потребувала все більше освічених чиновників, промисловців, лікарів, учителів, представників інших спеціальностей. З іншого боку, самодержавство намагалось зробити освіту, особливо середню і вищу, привілеєм дворянства і обмежитися як можна меншими фінансовими витратами на її розвиток. Політика ж "освіченого абсолютизму" заради гарного тону та пристойного вигляду в очах Європи все наполегливіше вимагала від самодержавства не тільки проведення освітянської реформи, а й оголошення її загальностановою. До речі, самодержавство й саме було зацікавлене у збільшенні кількості та розповсюдженні, особливо на той час, середніх навчальних закладів. Все це призводило до того, що освітянська політика царату була у другій половині XVIII ст. не зовсім послідовною і виваженою. Вона несла в собі багато протиріч.
На таких же самих засадах проводилась й освітянська політика на Лівобережній та Слобідській Україні. Розвиток тут середньої освіти залежав від особливостей політичного і соціально-економічного становища цих українських земель у другій половині XVIII ст. Було багато особливостей і у становищі самої освіти, в тому числі й середньої, на цій території. Вони проявлялися у протиріччі між курсом царату на посилення абсолютної монархії і автономним становищем Лівобережжя і Слобожанщини.
Саме в цей час російським царатом проводилась політика на повну ліквідацію залишків самобутності та автономії українських земель і перетворення їх у звичайну провінцію Російської імперії. Так, в результаті знищення наприкінці 1764 р. гетьманства на Лівобережній Україні там було утворено другу Малоросійську колегію, що в значній мірі порушувало автономію Лівобережжя. Колегією стала проводитись політика на поступове обмеження пересування селян, збільшення панщини і закріпачення.
З 1765 р. царським маніфестом скасовується полковий козацький устрій Слобідської України, що ліквідувало її автономію. Край перетворено у Слобідсько-Українську губернію. В цей же час забороняються переходи й переселення селян. Козацьку старшину у її правах та привілеях як на Лівобережжі, так і на Слобожанщині зрівняли з дворянством. Починаючи з 1780 р. влада російського уряду на Слобідській Україні ще більш посилюється. В цей час замість Слобідсько-Української губернії було утворено Харківське намісництво. Намісництва були найвищою адміністративною одиницею місцевого управління. Намісники мали надзвичайні повноваження від царя. На них покладалось здійснення урядових і військових справ та адміністративного, судового, поліцейського і фінансового управління [203, с.259]. Тільки у 1796р. Харківське намісництво було ліквідовано й знов відновлено Слобідсько-Українську губернію. З такою назвою Слобожанщина і проіснувала аж до кінця першої третини XIX ст.
Паралельно з ліквідацією автономії Слобожанщини йшов ідентичний процес і на Лівобережжі. Так, у 1781р. колишню Гетьманщину поділено на Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське намісництва. Вони разом утворювали Малоросійське генерал-губернаторство [204, с. 587]. У 1783 р., як і на Слобожанщині, на Лівобережжі було ліквідовано козацький полковий устрій. Замість козацьких полків було утворено 10 регулярних кінних полків російської армії. По всьому Лівобережжю почали діяти загальноросійські суди й адміністративні установи.
З 27 березня 1793 р. відбувалися останні події, пов'язані з ліквідацією залишків автономії Лівобережжя. В цей день вийшов царський маніфест про приєднання до Росії Правобережної України, [204. с.587] що стало можливим в результаті другого поділу Речі Посполитої. Відтепер, як справедливо стверджується у Радянській історичній енциклопедії, поділ на Правобережжя і Лівобережжя поступово ставав фактично суто географічним поняттям [205, с.551]. Оскільки вже у 1796 р. царським наказом разом з відновленням Слобідсько-Української губернії замість Лівобережних намісництв було створено Малоросійську губернію з центром у Чернігові. Згодом, у 1802 р., на її базі вини