РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ ПІДТРИМКИ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
2.1. Сучасний стан малого підприємництва України як об’єкта державного
регулювання
Державну політику у сфері розвитку малого бізнесу важливо розглядати як
органічну складову частину діяльності органів державної влади зі створення
здорової, потужної економіки, розбудови національного підприємництва взагалі. У
зв’язку з цим надзвичайно важливим є усвідомлення необхідності обов’язково
подолати протиставлення малого та середнього бізнесу великому капіталу і
великим підприємствам. А подібна тенденція, як нещодавно підкреслив Президент
України Л.Д.Кучма, у нас є, і народилася вона не сьогодні і не вчора. Вона не
відповідає, і більше того, суперечить стратегічним цілям нашого розвитку. Такі
уявлення треба спростовувати, і тут слово знову ж таки за наукою. Треба
виходити з того, що лише великий національний капітал у союзі з малим та
середнім бізнесом може стати основою реальної суверенності національної
економіки, базовою, несучою її конструкцією. Багато проблем та складнощів в
економічному розвитку виникли у нас саме через надто повільне формування
національного капіталу. Ті, хто хотів би бачити економіку виключно як
сукупність дрібних крамарів, повинні знати: такий варіант суттєво сприяв би не
лише економічному, а й політичному зовнішньому диктату стосовно України [102,
с. 5].
Починаючи висвітлення проблематики даного розділу, також варто нагадати, що
згідно з визначенням, котре міститься у Законі України “Про підприємництво”,
підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик
діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою
отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами,
зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому
законодавством. Підкреслимо, що створення (заснування) суб’єкта підприємницької
діяльності – юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є
підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством [21, с.
19].
Підприємництво в Україні здійснюється на основі таких законодавчо закріплених
принципів:
вільний вибір видів діяльності;
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності
майна та коштів юридичних осіб і громадян;
самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів
вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
вільний найм працівників;
залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних
та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено
законодавством;
вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів,
установлених законодавством;
самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної
діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної
виручки на свій розсуд [21, с. 21].
Відома дослідниця проблем підприємництва, зокрема малого бізнесу, О.В.Кужель
відзначає, що економічна структура України за останні роки докорінно змінилася.
Поряд із державним сектором економіки виник і розвивається, ставши її
функціональним стрижнем, приватний сектор товаровиробництва, зорієнтований на
самокеровані механізми ринкового середовища. Вже у 1999 році у недержавному
секторі діяло 83,4% промислових підприємств, якими було вироблено 66,5%
продукції від загального обсягу продукції, виготовленої у промисловому
виробництві. Як свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного
неурядовими організаціями, в Україні понад 2,5 мільйона чоловік займаються
бізнесом одноосібно. До того ж, діє близько 380 тисяч малих, понад 33 тисячі
середніх та майже 11 тисяч великих підприємств. А всього у сфері підприємництва
задіяно понад 21 мільйон чоловік, або 52% населення віком від 15 років і
старше. Причому з їх числа в мікро- та малих підприємствах працюють майже 33%,
а в середніх – близько 20%, тобто сфера малого та середнього бізнесу в Україні
охоплює майже 53% зайнятого населення [101, с. 3].
Оцінюючи роль малого бізнесу в царині зайнятості населення на основі
зіставлення відомостей, наведених у попередньому абзаці та в табл. 2.1 (див.
наступну сторінку), потрібно брати до уваги методологію обліку, застосовувану в
цій частині Державним комітетом статистики України [134, с. 363-364].
До населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, відносяться особи
працездатного (включаючи чоловіків віком 16-59 років і жінок віком 16-54 роки)
і старшого віку та
Таблиця 2.1 –
Кількість зайнятого населення України за формами власності
у 1999 р.
Всього зайнято, тис.
У тому числі за формами власності (відсотків)
державна
колективна
приватна
Всього зайнято
21823,7
35,5
38,7
25,8
У галузях економіки
18789,6
41,2
45,0
13,8
Промисловість
4342,3
28,1
70,4
1,5
Сільське та лісове господарство
4926,8
5,9
48,4
45,7
у тому числі
особисте підсобне сільське господарство
2178,2
--
--
100
Будівництво
973,7
20,2
74,4
5,4
Транспорт і зв’язок
1229,0
71,8
27,4
0,8
Торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання та збут,
заготівлі
1509,6
14,1
74,3
11,6
Житлово-комунальне господарство та невиробничі види побутового обслуговування
населення
814,1
74,0
25,4
0,6
Охорона здоров’я, фізкультура та соціальне забезпечення
1445,6
92,1
7,6
0,3
Освіта, культура, мистецтво, наука та наукове обслуговування
2240,6
92,0
7,6