РОЗДІЛ 2
ПОЛІЕТНІЧНИЙ СОЦІУМ - ДЕТЕРМІНАНТА
НАЦІОНАЛЬНОГО У САМОСВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ
2.1. Поліетнічний соціум як суспільний
феномен
Визначаючи сутнісні ознаки національного, ми до деякої міри зачіпили й проблему нації взагалі, яка в сучасний пострадянській період є особливо актуальною, оскільки відбуваються активні процеси національного розпаду, з однієї сторони, і національного об'єднання, відродження - з другої. Утвердження національного у самосвідомості індивіда є одним із найважливіших показників розвитку народу як нації. Однак, не в усіх ситуаціях даний процес відбувається однаково. У значній мірі це залежить від характеру соціуму, членом якого є певний індивід, соціальна група, спільнота. У поліентнічному соціумі процес утвердження і прояву національного, безсумнівно, позначається певними особливостями і відрізняються від аналогічних процесів у моноетнічних соціумах. Щоб виявити ці особливості, необхідно, перш за усе, з'ясувати, що собою являє соціум взагалі і поліетнічний соціум як суспільний феномен, зокрема, в чому його переваги або труднощі і перешкоди для становлення і прояву сутнісних ознак національного, зокрема виокремлених нами.
Слід в зв'язку з цим погодитися з В.П.Андрущенком і М.І.Михальченком, що людство, наука поки що не знайшли обґрунтованої відповіді на питання, що взагалі являє собою соціальне як феномен. Первинна якість соціального, на їх думку, осягається через усвідомлення корінної відмінності соціального від природно-тваринного світу. Найістотнішою ознакою людської життєдіяльності є її свідомий характер, здатність людини розмірковувати над зовнішніми обставинами, над собою, над своїми зв'язками з іншими людьми, тобто наявність самосвідомості, саморефлексії, що дало людині можливість усвідомити свою відмінність, особливість, здатність виокремитися від прородно-тваринного світу. Соціум, роблять висновок дослідники, є особливий спосіб життя "... особливих істот - людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв'язок між якими призводить до створення відмінного від природного предметно-духовного світу культури" [4:135]. Головною ознакою соціуму, на їх думку, є предметність, отже соціум - це предметне буття людини, її існування в предметному середовищі, в культурі, які виступають основами спілкування людей, їх самоосмислення і самовизначення.
Розрізняють моноетнічний (мононаціональний) і поліетнічний (полі національний) соціуми. Однак, вивчаючи і аналізуючи філософську літературу по темі дисертаційної роботи, ми не знайшли визначення понять "поліетнічний соціум" чи "полінаціональний соціум". Як правило, коли мова йде про такий соціум, то частіше всього вживаються терміни "багатонаціональна держава", "багатонаціональне суспільство", "багатонаціональна країна" і інші. Але оскільки мова йде про соціальні спільноти, до складу яких входять різні етнічні групи, національні меншини, народності, то ми розглядаємо таку спільноту як поліетнічний соціум.
У соціально-філософській літературі спроби охарактеризувати процеси, що відбуваються у поліетнічних соціумах світового етнонаціонального розвитку, здійснюються у багатьох аспектах. Особливої активізації набули дослідження цих тенденцій в умовах загострення соціальних суперечностей в країнах із "строкатим" етнічним населенням, що часто загрожувало цілісності держав. Розвиток капіталізму, як засвідчують дослідники, виявив дві протилежні тенденції у поліетнічних соціумах: з одного боку, це посилення і пробудження національних рухів, боротьба проти національного гноблення, формування націй-держав, а з другого - посилення взаємозв'язків між різними етнічними групами поліетнічниго соціуму, ломка національних перегородок, створення "інтернаціональної єдності капіталу, політики, науки". Обидві ці тенденції у свій час були названі "світовим законом капіталізму", що веде до асимілювання націй [114:121-122].
Підтвердженням цих теоретичних висновків, як стверджують сучасні дослідники, уже тоді були Сполучені Штати Америки, де утверджувався капіталістичний устрій держави вихідцями із багатьох країн світу. Капіталістичні відносини, ринок байдужі до етнічної належності їхніх суб'єктів. "Велика індустрія висуває перед учасниками виробничого процесу, - відзначає з цього приводу О.Майборода, - нові закони, що не збігаються з нормами традиційної етнічної поведінки, моралі, етики... Масове виробництво однотипних товарів супроводжується запровадженням спільних культурних зразків, єдиної мови спілкування і т.д." [122:102-103].
У свій час значного поширення серед американських вчених, як відзначає В.Євтух, [73], набула думка, що капіталістичний спосіб виробництва веде до неминучої асиміляції різних етнічних груп, до утворення єдиної національної спільності, тобто моноетнічного соціуму. Так, американський дослідник Р.Парк намагався обґрунтувати концепцію про асиміляцію як фінальну фазу "циклу расових відносин" [122:103]. Роблячи такі висновки, американські вчені більше керувалися зовнішніми, об'єктивними чинниками асиміляції, зокрема інтенсивним шлюбним перемішуванням людей різних етнічних груп, не беручи до уваги той факт, що ці асиміляційні процеси часто носили штучний характер, а інколи і насильницький з боку правлячих кіл США. Відомо, що президент Дж.Вашінгтон відразу ж заборонив компактні поселення іммігрантів не англосаксонського походження, щоб не допустити дальшого побутування їх національних традицій, мови, культури, а Д.Адамс "... взагалі вважав, що іммігранти повинні повністю забути рідну культуру" [122:104]. Однією з причин цього було прагнення не допустити утворення націй-держав з різним етнічним складом на території США.
Відомо, що й такий досвідчений соціолог як П.Сорокін на основі спостережень за суспільними процесами кінця ХІХ початку ХХ ст. також дійшов висновку, що національність, яка здавалася чимось цілісним, якоюсь могутньою силою, якимось соці