Вы здесь

Науково-методичні основи регулювання структури агропромислового виробництва

Автор: 
Новальська Надія Іванівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U002029
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА
2.1. Економічний аналіз стану і ефективності структури виробництва
Потенціальною можливістю підвищення економічної ефективності АПК є удосконалення структури виробництва. Протягом останнього десятиріччя в Україні мають місце суттєві зміни в інституційній та територіально-галузевій структурі виробництва.
Вважається, що територіальна структура виробництва є консервативним явищем і в часовому аспекті - стабільним [8]. В зв'язку з цим, розглядаючи галузеву структуру агропромислового виробництва, паралельно проаналізуємо її зміни в територіальному розрізі. Аналіз факторів і умов розвитку АПК надасть можливість визначити шляхи удосконалення існуючої структури, виявити резерви і можливості покращання виробничої структури та підвищення її економічної ефективності.
Привертає увагу чітка тенденція до зміни пропорцій в галузевій структурі, а саме - зменшення частки тваринництва в загальному обсязі виробництва валової продукції сільського господарства з 49,9% в 1990 році до 39,5% в 2000 році. Основною причиною ситуації, що склалася, є низькі ціни на продукцію, внаслідок чого відчутно змінилася ефективність галузі. В умовах нестабільності господарювання тваринництво економічно є менш стійким. В цілому по Україні нині переважає рослинницько-тваринницький тип спеціалізації. Зросла частка Полісся і Лісостепу у виробництві валової продукції сільського господарства (до 24% та 41% відповідно) як за рахунок рослинництва, так і тваринництва, в свою чергу в Степовій зоні - зниження (до 35%) (додаток Б).
Статистичні дані свідчать, що за період 1990-2000 рр. скоротилося виробництво сільськогосподарської продукції на 46,7% (або на 22721 млн.грн. у порівняльних цінах 1996 року), у тому числі в рослинництві - на 35,6% та в тваринництві - на 57,9% (додаток В.1). 2000 рік характеризується нарощуванням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції на 9,8% (за рахунок рослинницьких галузей), значним скороченням кількості збиткових сільськогосподарських підприємств1, прибутковістю галузі вперше за останні 5 років загальною сумою 1440 млн.грн.
В структурі товарів народного споживання зменшилася частка продовольчих товарів з 68% в 1995 році до 58% в 2000 році та товарів легкої промисловості з 8% до 5% відповідно. Не зважаючи на щорічне зниження рентабельності галузі в цілому, підприємства харчової промисловості починаючи з 1999 року стабілізували обсяги виробництва (див.додаток Б, В.2). Зниження рентабельності товарів легкої промисловості в 1997-1998 рр. до -4,2-4,3% в цілому не вплинуло на обсяги виробництва продукції галузі і саме з цього часу починається поступове його нарощування: індекс виробництва в 2000 році становив 120% по відношенню до 1995 року і 38% до 1990 року.
В результаті монопольного положення підприємств переробної галузі щодо встановлення закупівельних цін на сировину мали місце наступні негативні наслідки:
сільськогосподарські підприємства почали скорочувати, а інколи і відмовлятися від виробництва нерентабельної продукції;
виробничі потужності переробної промисловості використовуються не повністю, гостро відчуваючи нестачу сировини внаслідок спаду виробництва сільськогосподарської сировини та відсутності достатніх оборотних коштів для її закупівлі;
сільськогосподарські підприємства створюють і розширюють власні переробні потужності (олійниці, крупорушники, млини, хлібопекарні, цехи з переробки молока і м'яса), відмовляючись від послуг вітчизняної переробної промисловості. Функціонування такого виробництва сприяє ефективному використанню відходів переробки сільськогосподарської продукції і забезпеченню тваринництва поживними кормами, раціональному використанню ресурсного потенціалу, вирішенню проблеми сезонного використання робочої сили. Але повністю вони не здатні технологічно замінити і не повинні виконувати функції харчової промисловості та займати її місце в технологічному ланцюгу виробництва агропромислової продукції.
Період 1998-2000 рр. характеризується скороченням частки підсобної промисловості у загальному виробництві продуктів харчування і одночасним зростанням ролі малих підприємств у цьому процесі (виробництво м'яса, включаючи субпродукти І-ої категорії, продукції з незбираного молока, консерви, борошна). Якщо сумарна частка малих і підсобних промислових підприємств у виробництві круп зросла (з 24,1% до 36,1%), то у виробництві хліба і олії скоротилася (з 12,7% до 9,9% та з 17,0% до 7,8% відповідно).
Переробна промисловість України зазнала значних збитків в період економічної кризи. З січня-березня 2000 року досягається приріст виробництва проти першого кварталу 1999 року: харчова промисловість - 31,1%, легка промисловість - 30,5%. Підприємства з метою виходу із складного економічного положення розробляють нові виробничі програми, залучають інвесторів, закуповують сучасні технологічні лінії, розвивають тарне господарство, запроваджують нові категорії форм торгівлі (оптовий ринок, дрібнооптові магазини-склади, реалізація товарів за каталогами, виставки-ярмарки), користуються послугами рекламних служб. Цей процес знаходиться на початковій стадії розвитку.
Глибокий спад виробництва протягом 10 років в центральній ланці АПК - сільському господарстві є однією з основних причин, що стримує розвиток І-ої та ІІ-ої сфер АПК.
Аналізуючи результати економічної реформи в АПК, зарубіжні дослідники прийшли до висновку, що організаційна форма господарств має виняткове значення для їх прибутковості, що управління господарствами громадського сектору стало ще гірше після першого кроку процесу приватизації. Та на їх думку, слід було очікувати з моменту набуття Україною незалежності зростання продуктивності праці і землі, як це сталося в багатьох інших країнах в перехідний період. Однак в Україні в період першого десятиріччя незалежності отримали зворотній ефект і різкий спад виробництва виявився неочікуваним результатом [129].
Проблема відносин власності є найактуаль