Ви є тут

Трансформація природи мистецтва та літератури в новітньому часі.

Автор: 
Медведюк Людмила Григорівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2002
Артикул:
0402U002201
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ 2.Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Виникнення поняття "нової художньої епохи": його теоретико-естетичне обгрунтування . . . . . . . . . . . . . .
1.1. Мімезис і "коперніканський переворот" у людському світорозумінні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.2. Антимімезисна концепція художньої краси . . . . . . . . . . . . .
Структуротворчі чинники у новітньому мистецтві та літературі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.1. Новітні філософські концепти - субстанційна передумова природи новітньої художньої культури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.2. "Колообіг ідей" як запорука гомогенності європейського художнього мислення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3
22
22
55
86
86
129
164
174

ВСТУП

Становище корінним чином почало мінятися у європейській компаративістиці після сформування у ній в середині 60-х років минулого століття "Констанцької школи" (Яусс, Константинович, Ізер та ін.), яка прогриміла на весь світ створеною нею "рецептивною естетикою" або ж "естетикою рецепції", "естетикою сприймання" [див.: 105; 313]. Ключовою фігурою в її непересічному колективі став нині уже покійний, але й надалі багатоцитований і плідно інтерпретований Ганс Роберт Яусс, автор розвідки "Історія літератури як провокація" [299]. Відтак уже невдовзі, наприпочатку 80-х років минулого століття, у Франції, батьківщині літературного компаративізму та країні, у якій він і сьогодні найбільш розвинутий, категорія рецепції повністю витіснила категорію впливу і звела до мінімуму авторитетність вжитку терміна "контактологія". Французькі компаративісти ці процеси у своєму вітчизняному порівняльному літературознавстві характеризують як новий етап у його розвитку: "Те, що у Франції дедалі активніше впроваджується термін "рецепція" замість традиційного поняття "вплив", чи не в першу чергу заслуга "Констанцької школи" [326, 90].
Успіх категорії "рецепція" у компаративістиці на фоні пограничних щодо неї понять ("впливу", "взаємовпливу", "взаємозближення", "взаємозв'язків", "взаємозбагачення" тощо) можна пояснити тільки одним. "Рецепція" націлює на з'ясування сутнісно-онтологічних, генетичних та екзистенційних зв'язків між об'єктами дослідження, тоді як усе, що в порівняльному літературознавстві має стосунок до традиційно домінуючої "впливології", здебільшого будує свої наукові підходи на зовнішніх обсерваціях. За рідкісними винятками, раніш домінували "фактологія" (вивчення фактів з калькулятивним їх переліком) і "фактографія" (описування фактів, яке у наших тоталітарних умовах нерідко було тенденційне і з кон'юнктурними перекрученнями). Механічне знаходження фактів і явищ однієї культури в іншій хоч-не-хоч спричинялося до фіксації їхніх поверхневих зв'язків - до санкціонованої панівною ідеологією, але не вельми науково глибокої, "впливології". Рецептивна естетика створила в порівняльному літературознавстві те силове поле, в якому успішно почали утверджуватися співвідносні з нею компаративістські активні робочі категорії: "трансформація", "злам епох", "імагологія", "концепти", колообіг ідей" тощо.
Отже, актуальність даного дослідження мислиться його автору в двох аспектах. По-перше, трансформація природи традиційної європейської художньої культури на зламі XVIII-го і ХІХ-го ст. поки що не вивчалась із застосуванням найновішого компаративістського категоріального апарату, і, по-друге, результати дослідження саме такого характеру, як і сама його модель, можуть прислужитися до поглибленішого пізнання історії української літератури на своєму національному "зламі епох" - на її переході в нову якість упродовж XIX-го - початку ХХ-го ст.
Звісно, в Україні і до 90-х років ХХ-го ст. (власне, за всі роки радянської влади) достоту активно відбувалося вивчення літератур в міжнародних зв'язках. У кожному разі надмірний скепсис і негація стосовно нього мусять поступатися виваженому критичному поводженню з результатами його вислідів: адже серед них можна знайти багатющий арсенал нововідкритих даних у царині історії художньої культури, конче необхідних і в роботі за більш продуктивними компаративістськими методиками.
Компаративістика (порівняльне літературознавство) у її модерному європейському понятті, при її необхідному теоретичному облаштуванні, в Україні почала входити повноправним членом у систему інших наук в останнє десятиріччя ХХ-го ст. Входила, не зайво зауважити, з чималими труднощами, долаючи очевидні й неочевидні перешкоди. Про особливий розквіт її на європейському рівні в Україні й сьогодні не доводиться говорити. Одначе певні зрушення є, і, можна сподіватися, вони уже незворотні. Зусиллями учених Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича та за активної науково-консультативної підтримки відділу світової літератури й компаративістики Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України створено довідник, у якого щодо вичерпності немає аналогів у світовій практиці: "Лексикон загального та порівняльного літературознавства" [126]. Відділ давньоукраїнської літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка став колективним автором праць, у яких показано жваву участь української літератури у духовному інтернаціональному взаємозбагаченні, що відбувалося в добу Ренесансу й бароко: "Українська література XVI-XVIII ст. та інші слов'янські літератури" (К., 1984), "Європейське Відродження та українська література XVI-XVIII ст." (К., 1993). Помітною подією в сучасній українській компаративістиці стала збірка матеріалів першого українсько-італійського симпозіуму 13-16 вересня 1994 р. "Україна XVII ст. між Заходом і Сходом Європи".
Акад. Д.В. Затонський нещодавно виступив з книжкою "Моде