Роман Михайла Старицького "Розбійник Кармелюк": типологія жанру

<p style="font-family: 'Times New Roman', 'Times', serif; font-size: 18px; background-color: #ffffff;"><span style="background-color: #ffffff;">РОЗДІЛ 2. РОМАН М.СТАРИЦЬКОГО "РОЗБІЙНИК КАРМЕЛЮК"<br /> КРІЗЬ ВИМІРИ ЖАНРУ: ПРОБЛЕМИ ТРАДИЦІЙ І<br /> НОВАТОРСТВА<br /> Питання типології жанру того чи іншого твору та й вцілому жанрології й викликаний ними інтерес до складних узагальнених категорій літератури завжди були в центрі наукових зацікавлень і дискусій літературознавців. Жанр як структурний тип твору інтегрує в собі родові та видові якості, тематичні, пафосні, композиційні, образні, мовно-стильові ознаки.<br /> Власне теоретичне поняття жанру узагальнює найістотніші родові та видові якості відповідної групи літературних творів, що набули, звичайно, константних численних ознак, зумовлених особливостями розвитку окремих національних літератур. У сучасному літературознавстві жанр розглядається "як одна з традиційних форм спілкування письменника з читачем, як узагальнююча категорія, що поєднує в собі певний зміст і відповідну йому форму художньо поетичного вислову"142.<br /> Жанр характеризує твір як закінчене в самому собі художнє ціле, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, визначає не лише його зовнішні ознаки, а й внутрішні властивості. "Жанр, - за справедливими міркуваннями В.Марка, - форма синтетична. У ній акумулюється дія багатьох чинників і завершуються пошуки моделей світу, найбільш адекватної задумові письменника"143. <br /> Інтерпретація категорії "жанру" у літературознавчій науці неоднозначна, маємо суперечливі точки зору вчених, тому досі не має усталених, однотипних наукових дефініцій щодо цього поняття.<br /> Свого часу І.Франко справедливо помітив динамічність жанрової форми. Досліджуючи явища світової культури, вчений зазначив, що протягом віків поетичні форми не залишилися сталими, тому він запропонував взагалі відмовитись від оперування сталими на всі віки ознаками для визначення того чи іншого жанру. "Те, що нам донедавна (ба ще й досі) у школах подавано як правила та дефініції епопеї, драми, балади і т.і., - зазначає дослідник, - повна нісенітниця, а властиво недокладний опис одного якогось твору або вираз поглядів на творчість в однім якімсь моменті історичнім і вже зовсім не надається до дефініції подібних творів других і з других часів"144. <br /> Вважаючи за необхідне підходити до вивчення жанрів з конкретно-історичних позицій, І.Франко концептуально визначив динамічність і залежність цієї формотворчої грані твору від інших ідейно-тематичних і формотворчих категорій. Л.Тимофєєв усю різноманітність літературних творів традиційно поділяє на роди (епос, лірику, драму), види (роман - вид епосу), жанри (історичний роман - жанр роману).<br /> Розмірковуючи над специфікою категорії жанру, її багатоаспектністю, дослідник зазначає: "Але точна термінологія тут ще не встановлена. Часто жанром називають: види, інколи термін "жанр" означає те, що називають родом, тобто епос, лірику і драму"145. Вчений пропонує послуговуватися двома термінами: жанри (у значенні рід) і жанрова форма (у значенні вид). <br /> Приблизно з 20-х рр. ХХ ст. літературознавча наука вдається до триступеневого поділу рід - вид - різновид (підвид), часто для визначення форми твору застосовують термін "жанр", причому його часто вживають на позначення всіх трьох позицій.<br /> Авторам навчального посібника з теорії літератури (за редакцією О.Галича) більш логічною видається триступенева родожанрова класифікація: рід - жанр - жанровий різновид. Рід - це "спосіб вираження" художнього змісту, а жанр - це "історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, яка постійно розвивається та збагачується"146. Деякі жанрові форми дослідники поділяють ще й на жанрові різновиди. Наприклад, роман як жанрова форма має такі різновиди: історичний, філософський, політичний, родинно-побутовий і т.д.<br /> А.Ткаченко, розглядаючи жанрову систему літератури, пропонує чотириступеневий поділ147. Приєднуємося до думки літературознавців, що різноманітність тлумачення терміну "жанр" виходить із етимології слова, адже французьке ganr в буквальному розумінні означає рід. Саме це й зумовило його використання в такому широкому діапазоні. <br /> Думається, що буде цілком логічним і обґрунтованим визначення місця жанру на другій сходинці класифікаційної системи: розглядаємо роман як самостійний епічний жанр літератури, одним із різновидів якого є історичний роман зі своїми модифікаціями та підвидами, розмаїття яких породжується різнокритеріальними принципами (змістово-тематичним, тональним), що додаються до жанрової матриці впродовж усього періоду розвитку цього жанру.<br /> Модифікації епічних масштабів великої прози проектують поліфонічні описові перспективи. Максимально зорієнтований у координатах історичного часу та історичного простору, роман не лише оповідає історію внутрішнього світу героя, а й синтезуючи правду історичну і правду художню, відтворює найтиповіші конфлікти доби, що декодуються через проникнення зовнішнього у внутрішню естетичну суть людського характеру.<br /> У ХІХ ст. сформовані століттями жанрові структури зазнають серйозних трансформацій, оновлень, багатоваріантності, модифікацій, відбувається швидкоплинний процес диференціації і синтезу, взаємовиявлення і взаємодоповнення, поєднання або скомплікованість жанрів, літературних родів, що породжують дифузійні процеси в середині самого жанру. Історичний жанр в літературі другої половини ХІХ ст. зазнає відчутного занепаду. Великі жанрові утворення, наприклад, зчаста трансформуються у художні нариси або пригодницькі сюжетні твори істориків-професіоналів і "легких белетристів". "Історичний роман, - на думку Ф.Кейди, - віддзеркалюючи основні розбіжності доби, промовисто свідчив про загальний застій у буржуазній культурі ХІХ ст. В історичній прозі превалює нещирість тематики, натуралізм, тісне переплетіння авантюрних та історичних конфліктів тощо"148. <br /> Демократизація жанру історичного роману починалася майже непомітно, із поступовим зображенням не тільки історично к</span></p>