РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНОГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БОЙКІВСЬКОГО ЕТНОГЕОГРАФІЧНОГО РАЙОНУ
2.1. Географічне положення і межі
Географічне положення. Етногеографічний район - Бойківщина розташований в центральній частині Карпат, у природно-географічній зоні Карпатських гір. У його межах проходить Головний європейський вододіл між ріками басейнів Балтійського та Чорного морів. На території Бойківщини бере початок одна з найбільших річок України - Дністер.
Бойківщина розміщена на зниженій західній і більш піднятій центральній частині Українських Карпат. Переважають низькогірні ландшафти, меншу площу займають карпатські середньогір'я. Населені пункти знаходяться на висотах від 500 до 1000 м. Найвищою вершиною Бойківщини є гора Грофа (1748 м н.р.м.) у гірському масиві Горган. У знижених частинах Вододільно-Верховинських Карпат містяться Ужоцький (889м н.р.м.), Середній Верецький (839м н.р.м.), Вишківський (988м н.р.м.) перевали, через які проходять важливі транскарпатські магістралі.
Крайній пункт Бойківщини на заході - село Лубня Великоберезнянського району Закарпатської області (22?45?45??сх.д.; 48?06?12??пн.ш.), на сході - село Сливки Рожнятівського району Івано-Франківської області (24?12?30??сх.д.; 48?39?25??пн.ш.), на півдні - село Стригальня Міжгірського району Закарпатської області (23?36?12??сх.д.; 48?20?40??пн.ш.), на півночі - село Кропивник Старосамбірського району Львівської області (22? 44?30?? сх.д.; 49?36?24??пн.ш.).
Площа бойківського етногеографічного району становить приблизно 6,5 тис.км.кв. Територія простягається з північного заходу на південний схід на 145 км відповідно до загального напрямку карпатських хребтів і має форму, яка нагадує неправильний чотирикутник (рис. 2.1). Ширина території від межі з Передкарпаттям до вершинної лінії Полонинських хребтів коливається в межах 45 - 50 кілометрів. Загальна довжина етногеографічних меж становить 410 км.
Наявність зручних перевалів історично визначала напрями торгівельних шляхів на території етногеографічного району, що сприяло розвиткові сільських і міських поселень. Однак певна ізольованість гірських поселень сповільнювала сприйняття зовнішніх інновацій і давала змогу зберігати традиційну етнографічну культуру бойків.
Бойківщина - найбільш освоєна частина Українських Карпат. Низькогірний рельєф сприяє розселенню населення і переважаючому сільськогосподарському виробництву. Чисельність населення становить 349,7 тис. осіб. Тут налічується 4 міста, 11 селищ міського типу та 332 сільські населені пункти. Всі міста за чисельністю населення належать до категорії малих. Переважає сільське населення (67%). Середня людність сіл становить 740 осіб.
У межах Львівської, Івано-Франківської і Закарпатської областей Бойківщина займає периферійне положення. Проте Прикарпатська частина етнографічного району межує з високоурбанізованим та промислово-розвиненим районом Дрогобицько - Бориславсько - Стебницько -Трускавецької міської агломерації. Закарпатська частина має менш вигідне положення щодо найбільших міських центрів.
Особливості геологічної будови території зумовили різноманітність мінерально-сировинних ресурсів (нафта, озокерит, кам'яні солі, менілітові сланці, будівельні матеріали і мінеральні води). Проте їх запаси розробляються не повною мірою. Найважливішими нині є лісові, земельні та рекреаційні ресурси.
Уздовж річкових долин розвивається мережа транспортних шляхів сполучення. Тут проходить шосе міжнародного значення Київ - Чоп, важливі автомагістралі державного значення пролягли через Ужоцький та Вишківський перевали. Територією Бойківщини прокладені дві залізниці: Стрий - Сколе -Лавочне - Мукачеве та Львів - Самбір - Сянки - Великий Березний - Ужгород. Наявність розвиненої транспортної мережі дає змогу підтримувати тісні зв'язки з найбільшими економічними центрами України. Територією проходить значна частина міждержавних пасажирських і вантажних потоків. Характерною рисою транспортно-географічного положення краю є проходження відрізків нафтопроводу "Дружба", газопроводів "Союз", "Уренгой - Помари - Ужгород" і етиленпроводу "Калуш - Тисаварош", а також міждержавної високовольтної ЛЕП Вінниця-Альбертірша. З огляду на політико-географічне положення Бойківщина є одним із центральних елементів у системі зв'язків України з державами Центральної і Південної Європи.
Межі Бойківщини. Перші відомості про межі розселення бойків дав польський історик І.Червінський [138]. Він допускав, що бойки живуть на території від Карпат до правого берега Дністра. Таке припущення грунтувалося на особистій думці І.Червінського і не може бути достатньо об'єктивним. Інші відомості про межі розселення бойків подав І.Вагилевич [136]. Він обмежив територію розселення бойків горами між верхів'ями Сяну на заході і Лімницею на сході та підгірськими землями у Самбірському і Стрийському округах. І.Вагилевич конкретно не визначив межі поширення бойків на півночі. Один з перших дослідників цієї території Я.Головацький [18] на початку 40-х років XIX ст. звернув увагу на спільність рис побуту, матеріальної і духовної культури населення, яке жило на протилежних схилах Карпат. Це дало поширити межі Бойківщини і на Закарпатську Верховину.
Польський дослідник В.Поль [169] у басейнах річок Опір і Орява на Сколівщині виділив окрему етнографічну групу тухольців, до якої на його думку, належало населення 26 гірських сіл. Це твердження спростував Я.Головацький [19], який вважав, що не можна виділяти в центральній частині Бойківщини якусь окрему етнографічну групу тільки на підставі незначних діалектичних і побутових відмінностей.
Визначенням меж карпатських етнографічних груп українців займався польський дослідник І.Коперницький [143], він без достатніх аргументів визначив розташування етнографічних груп у Карпатах.
У 20-х роках XX ст. проблемою визначення етнографічних меж Бойківщини займалися А.Княжинський [44], Я.Фальковський, Б.Пачинський [139, 140], Р.Райнфус [159] та інші етнографи. Я.Фальковськи