Вы здесь

Мережева організація економічної інформації в управлінських структурах

Автор: 
БЕСЕДІН Ігор Васильович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U002574
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2.
Дослідження[ВБ2] і обґрунтування основних напрямів побудови управлінських систем на макрорівні
2.1. Дослідження методів прогнозування і розроблення програм розвитку економіки

Програмування національної економіки як явище в системі державного регулювання з'явилось у світовій практиці в середині ХХ ст. Першими на цей шлях стали США, Канада, Франція та Японія.
Суть програмування полягає в аналізі стану національної економіки, виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові механізми, розробці та реалізації окремих економічних програм.
Як свідчить досвід промислово розвинутих країн, програмування може бути успішним лише за умови дотримання централізованого підходу до розробки, управління та реалізації масштабних народногосподарських програм.
Головними завданнями програмування є підтримка економічної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання її розвитку.
Мета державного програмування - досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку економіки.
Програмування, як форма державного регулювання, має такі специфічні особливості:
1) втручання держави в економіку не ліквідує стихійність у ринкових перетвореннях, а лише коректує цей процес;
2) програмування є елементом сучасної ринкової організації економіки, оскільки держава не керує суб'єктами ринку, а лише спрямовує їхню діяльність;
3) основою програмування є структурне регулювання;
4) програмування, як форма впливу на економіку, є системним і комплексним.
Основа державного програмування - це розробка і виконання довго- (10 - 15 - 20 років), середньо- (4 - 5 років) і короткотермінових (1 рік) програм (90, с.95).
Програми також бувають звичайними та надзвичайними. Звичайними є відмічені вище програми. Надзвичайні програми, як правило, бувають короткостроковими і розроблюються у критичних ситуаціях: в умовах кризи, масового безробіття, небезпечної інфляції тощо. Для їхньої реалізації широко використовуються засоби адміністративного регулювання. Прикладами надзвичайних програм є: Програма з відновлення економіки Південної Кореї, Програма з структурної перебудови та приватизації нових земель у Німеччині (після возз'єднання НДР і ФРН) тощо.
Державне середньострокове програмування використовується у Франції, Японії, Нідерландах, Скандинавських країнах, Південній Кореї, Німеччині, Австрії, Іспанії, Фінляндії, Індії, Туреччині, інших державах.
У багатьох розвинутих країнах програмування виступає як вища форма державного регулювання економіки та забезпечує комплексне використання всіх елементів державного регулювання для досягнення поставленої мети (78, с.34).
В сучасних умовах практично у будь-якій країні, з будь-якою моделлю економіки існує об'єктивна необхідність державного регулювання суспільного виробництва та соціальних процесів за рахунок та в інтересах усього суспільства.
Перші ж кроки державного регулювання економіки на макрорівні у державах з ринковою економікою було зроблено у 30-х роках. Це обумовлювалось економічною кризою 1929 - 1933 рр., що охопила більшість країн і змусила шукати шляхи виходу з ситуації, яка склалася. У багатьох країнах почали створюватись загальнодержавні органи, розроблюватись різні форми, методи, підойми державного впливу на макроекономічні процеси. У першу чергу, для цього було використано фінансово-бюджетне та грошово-кредитне регулювання, яке виразилось у складанні національних бюджетів. Вони відрізнялись від державних бюджетів тим, що враховували не тільки доходи державного сектора, але й у цілому по країні. Широке застосування знайшли прогнозування, середньо- та довгострокове програмування, планування.
У післявоєнні роки планування на макрорівні стає предметом широких дискусій стосовно його використання не тільки з метою уникнення криз, але й регулювання розподілу дефіцитних товарів. У цей період у ряді країн починається націоналізація деяких галузей, зростає частка державного сектора у економіці, що дає можливість урядам здійснювати прямий контроль за зовнішньою торгівлею, цінами, фінансами.
У 1950-х роках у багатьох країнах стався відхід від складання національних планів у формі бюджетів. Сформувались два нових напрямки: один, пов'язаний з ускладненням адміністративного апарату, що використовувався для розробки планів, інший - з розширенням сфери планування.
Перехід до планування на макрорівні став можливим у зв'язку зі зміною державного підходу до питань управління економічним розвитком. У 60-х роках у багатьох країнах проводилась широка структурна та функціональна реорганізація державного механізму управління, формувався сучасний апарат здійснення економічної політики уряду.
Починаючи з 1970-х років, система державного планування на Заході стала називатись індикативним плануванням. Суть його становив вплив урядів на економічний розвиток скоріше завдяки координації та забезпеченню інформацією, ніж шляхом прийняття рішень та видачі вказівок.
Сьогодні склалось декілька моделей системи державного регулювання у країнах з ринковою економікою, які, об'єднавши за територіальною ознакою, можна представити як європейську, азіатську та американську. Однак у рамках цих моделей державне регулювання будь якої країни, маючи об'єднуючі риси, суттєво різниться одне від одного та являє певний інтерес з точки зору вивчення досвіду і його використання для формування національної системи державного регулювання економіки України, що стала на шлях ринкових перетворень (78, с.34).
Особливої уваги для України заслуговує досвід державного регулювання, у тому числі програмування, економіки у Франції, як країні унітарного типу. В діяльності держави щодо впливу на економіку можна виділити: участь у виробництві, вплив на екологію, структурну політику, протекціонізм, регулювання фінансової сфери, регулювання трудових відносин.
Особливістю економіки Франції є висока частка держсектора, сформованого в результаті трьох етапів націоналізації (1936, 1945, 1982