РОЗДІЛ 2
СПЕЦИФІКА "ДРАМИ ДЛЯ ЧИТАННЯ" В ТЕОРЕТИЧНОМУ ВИСВІТЛЕННІ
На початку 10-х років XX ст. Микола Вороний писав: "У творах малярських і різьбярських ми знаходимо художню інтерпретацію ідеї краси в закінчених і вже непорушних образах: праця і натхнення їх авторів припиняються в момент замкнення ідеї в суто матеріальних межах. Скінчивши працю, автор бачить реальний вираз своєї творчості, свій художній твір; але твір сей вже одірвався від нього і, в умовнім значенні, йому не належить. З сього погляду до картини і статуї можна прирівняти написану драму і скомпоновану симфонію; вони мають своє самостійне, самоцільне значення, як твори художні, і так само належать до мистецтва статичного. Але є в них і окрема властивість: їх можна трансформувати, перенести з сфери мистецтва статичного в сферу мистецтва динамічного, тобто грати, виконувати на сцені... З того моменту, як драма переходить на сцену, вона вступає в нову фазу, перестає бути "писаною" і стає "творимою", а разом з тим ніби тратить на своїм первіснім значенні" [36, 46].
У випадку з "драмою для читання" це набуває особливого значення, оскільки саме опозиція "літературність/театральність" стає головною проблемою в контексті читабельності п'єси. Що таке "драма для читання"? Можна потрактувати її як "драматичний твір з відповідним набором ознак, не призначений для постановки". Радше це - літературний твір з певною драматичною атрибутикою, розрахований більше на прочитання. Таке визначення видається лояльнішим і точнішим, оскільки акцентує увагу на двох основних аспектах - літературності драми (що вже викликає певне нерозуміння) та її сумнівному театральному призначенні. Хоча, ймовірно, одне не виключає іншого, виникає питання: чому, з якою метою пишеться театральний твір, що театру не належатиме?
У першому розділі вже йшлося про об'єктивні причини цього явища: цензура, відсутність відповідного сценічного спорядження, творча потреба самовислову. Але чому сьогодні, коли поставити можна будь-що і будь-де, все одно з'являються "драми для читання"? Очевидно, причина полягає в концептуалізмі цих драм, в їх спрямованості на філософське осмислення глибинних онтологічних проблем. Однією з іманентних ознак "драм для читання" є апеляція до "раціо", розмірковування, заклик до рефлексування разом з героями. Можливо, це мав на увазі В.Ізер, коли говорив про "імпліцитного читача", зануреного у "протікання речення-думки (Satzdenken) літературного тексту" [63, 262].
Беззаперечним аргументом на користь цього твердження тут виступає той факт, що за всю історію існування цього підвиду не було серед "драм для читання" жодної комедії. І це не дивно, адже призначення комедії - розважати, викликати сміх, що здійснюється зазвичай насамперед сценічними засобами (наприклад, "Тартюф" Мольєра набагато краще сприймається зі сцени, ніж при прочитанні). "Драма для читання" не може бути комедією за визначенням - адже комедія, як правило, розрахована саме на видовищність театру. Натомість "драми для читання" пишуться в жанрі трагедії і власне драми. На думку одного з героїв драми-казки Є.Шварца "Звичайне диво", у трагічних кінцівках є своя велич - вони примушують людей замислитись. Дидактичний елемент присутній майже в кожній "драмі для читання", він начеб окреслює її модель і диктує певну тональність твору. "Смерть Емпедокла" Ф.Гельдерліна, "Бранд" Г.Ібсена, "Пентиселея" Г.Клейста - трагедії "для читання" з латентним або експліцитним дидактизмом. Трагедія має сильніший вплив, майже завжди схиляє до серйозних роздумів, що утруднює її сприйняття. Тому це вимагає певної підготовленості реципієнта, адже, як правило, читач/глядач екстраполює на себе ідею, сюжет, характери твору.
Метафізична заангажованість "драми для читання" інколи створює бар'єр і для читацького розуміння, і для сценічного втілення, адже ідеї для кращої наочності повинні бути "перекладені на мову театру". Інтелектуалізм несценічної драматургії конституює епічні засоби і прийоми, а також інколи ліричні елементи, внаслідок чого структура драми модифікується; зазвичай для авторів форма таких творів цілком підпорядкована думці, ідеї. Тому "драма для читання" є драмою лише номінально, що слугує для автора оптимальною моделлю втілення свого задуму, а для реципієнта (читача, слухача чи глядача) не завжди є адекватною поняттю "драма" в загальновживаному розумінні. Парадоксально, але, як правило, саме "драми для читання" не читаються через їх інтелігібельний характер, а також через, як правило, великий обсяг. Гарним прикладом тут може бути складна своїм філософським дискурсом драма Юкіо Місіми "Маркіза де Сад" (театральна інтерпретація - Київський державний академічний театр ім.Івана Франка, 2001 рік). Драма, що за своїми формальними ознаками належить до філософських дискусій на моральну тематику і складається лише з монологів-суджень та діалогів-агонів, автентично не могла бути успішно інсценізованим твором навіть за умов режисерського втручання, блискучої гри акторів та оригінального вирішення сценографії.
"Драма для читання", отже - своєрідне наслідування драми, використання драматургічних прийомів насамперед у контексті авторського задуму, ідеї, викладеної для кращого розуміння у формі драми.
Жанрова ентропічність, проблемність форми стають, таким чином, основними параметрами розгляду "драми для читання" в теоретичному аспекті. Це формулює основні критерії аналізу цього драматичного різновиду:
* місце "драми для читання" на шкалі жанрів,
* фактор її сприйняття (з позицій рецептивної естетики),
* "драма для читання" в інтерпретації театру.
2.1. "Драма для читання" як жанровий різновид
Причини виникнення або актуалізації конкретних жанрів пов'язані з історико-літературним поступом, з домінуючими тенденціями в ньому, із впливом інших жанрів та родів. Зокрема, появу романтичної драми (а в її контексті і "драми для читання") спродукувало романтичне світосприйняття, в основі якого лежав синкретичний підхід