РОЗДІЛ 2
СПЕЦИФІКА ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ПРАКТИКИ
ЄВГЕНА МАЛАНЮКА
Літературознавча проблематика Є.Маланюка наскільки багатогранна, політематична, іноді суперечлива в окремих висловлюваннях, настільки й взаємопов?язана у своїх концептах, ідеях, інтерпретаціях. Відповідно й проблема національної ідентичності ? провідна тематика Маланюкової творчості ? не є автономною, бо невід'ємна від багатьох теоретичних питань, від культурного контексту.
Специфічна теоретична дискурсія Маланюка залишається для сучасної науки невисвітленим феноменом. Відтак, підступи до проблеми національної ідентичності неможливі без з?ясування специфіки Маланюкової критики. Адже ряд проблем загального методологічного плану, що їх він піднімав, відлунювали або визначали концепцію національної літератури. Навіть міркування про зарубіжних письменників, про театр, кіно, музику і т.п. так чи інакше проектувалися Маланюком на площину українського літературного розвитку. Причин цього було кілька. Одна з них ? це монолітність світогляду письменника, адже погляд на сутність національної літератури, на зміст самого поняття "нація" ? це його погляд на світ загалом.
Перші прозові публікації Є.Маланюка, датовані початком 20-х років друкувалися в інтренованих виданнях ("На хвилях життя", "Український сурмач", "Український голос", "Наша зоря", "Веселка", "Український студент", "Студентський вісник"), а також в Західній Україні ("ЛНВ", "Мамай", "Дажбог"). У них, як наголошують сучасні дослідники Л.Куценко й НЛисенко, автор зосереджував увагу читача передусім на суспільно-громадських справах, звертався до проблем розбудови освітнього еміграційного життя.
У 60-х роках в Торонто виходить двотомник Є.Маланюка "Книга спостержень", що увібрав частину його праць, датованих 1922-1964 роками. "Книга спостережень" (далі - "Книга") складається майже з тисячі сторінок літературознавчих, критичних та культурологічних розвідок. Це рецензії ("З Закарпатського парнасу", "Молоді поети Закарпаття"), праці, присвячені літературним постатям України ("Франко незнаний", "До справжнього Шевченка", "Юрій Клен"), статті про сутність мистецької творчості ("Поезія і вірші", "Творчість і національність (До проблеми малоросизму)"), інтерпретації російської літератури ("Петербург, як літературно-історична тема", "Кінець російської літератури", "Толстоєвський") та ін. У "Книзі" також вміщені мемуарні відступи, враження від театральних вистав, скульптури, малярства, музики. Проте, до названого двотомника не увійшов ряд Маланюкових статей: "На провесні" (1922), "Ідеї й дії" (1923), "В пазурах раціоналізму"(1924), "На нових позиціях" (1924), "Поет Московії" (1926), "До проблеми клясифікації культур (Схід і Захід)" (1926), "Шевченко і Росія (До проблеми перекладу)" (1927), "Mehr Licht!" (1928), "Друга вистава Гуртка "Спокій" у Варшаві" (1929), "Чергова лекція" (1929), "Жіноча мужність" (1931), "Сучасна українська поезія" (1931), "Українська література в світлі сучасності" (1932), "Про малоросіянство" (1938), рецензії на поетичні збірки: Ю.Липи "Світлість" (1926), Б.-І.Антонича "Привітання життя" (1932), Антологію української поезії 1920-х років (1936), відгуки на події політичні й літературні в Радянській Україні [100], [107], [140], [143], праці історико-політичного напряму ? "В темряві федералізму" (1922), "Трагічний гетьман" (1923), "Національна проскомідія" (1926), "Абетка" (1927), "Роковані години" (1938), "Ленін і Клявзевіц" (1939), "Крути" (1941) та ін. Витримки окремих статей, щоденникових записів і листування Є.Маланюка цитуються в дисертації за монографією Л.Куценка [78], оскільки вони належать до архівних, були опрацьовані Л.Куценком, але не передруковані цілими текстами. Очевидно, що частина Маланюкової прози розкидана по архівах Європи й Америки та є нині нам недоступною.
Є.Маланюк назвав "Книгу спостережень" спізненою щодо українського літературного процесу на 30 років; пізніше спізненим він охарактеризує своє покоління.Справді, хоча у "Книзі спостережень" подекуди згадуються імена та події другої половини ХХ ст., своїми ідеями та пафосом вона відсилає передусім до літературної атмосфери 20-30-х років. Не випадково В.Неборак зауважує ігнорування Є.Маланюком імен І.Костецького, Ю.Лавріненка, Ю.Шереха, а також постатей світової культури (за окремими винятками) 2-ої пол. ХХ ст. [151]. В цілому це підтверджує спостерження Б.Рубчака щодо Маланюкової поезії, і, як бачимо, воно відповідає й прозовому доробку: Є.Маланюк протягом усього життя йшов одним шляхом [174]. Хоч він був присутній в українському письменстві близько 50 років, якихось кардинальних змін у його творчості не відбувалося, його мистецькі засади залишалися незмінними впродовж усього життя. Переконаємося в цьому, порівнявши дві статті Є.Маланюка. У першій ? "На провесні" (1922) - митець висловлює думку про те, що "правдивий", по-справжньому художній процес ? це "процес натхнення". У другій (що є не так статтею, як, судячи із заголовка, своєрідним підсумком творчості) ? "Лист до молодих" (1964) він так само стверджує необхідність "покликання", тобто особливого духовного стану для кожного справжнього митця: "Натхнення - це особисте щастя митця, "усміх" його Долі" [119,326]. Подібні твердження двох статей ілюструють один з найважливіших творчих принципів Є.Маланюка, що ставав відправним пунктом його теоретичних роздумів над проблемами літературного процесу.
Про есеїстичність "Книги спостережень", тобто про наявність у літературно-критичній практиці Маланюка виразного суб'єктивного начала, не раз згадували дослідники. Ю.Лавріненко визначив "Книгу" як "біографію", майже "особисту історію" думок, Н.Лисенко називає її "екзистенціальним філософствуванням". Про "нерівність" свого стилю говорить і сам Є.Маланюк у передмові до першого тому "Книги", свідомо допускаючи, за його визначенням, "імпресіоністичність" викладу. Власне, жанр текстів він визначив сам, ? це "спостереження", "нариси", рефлексії, без претензії на науковість, тим паче, що до академічного стилю
- Київ+380960830922