РОЗДІЛ 2
ЗОВНІШНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В СИСТЕМІ ЧИННИКІВ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
У даному розділі аналізується сучасне становище України за зовнішнім борговим фактором у контексті фінансової безпеки держави. Особлива увага акцентується на таких аспектах: чим спричинена зовнішня заборгованість України, або що лежить в її основі (причинно-факторний аналіз та генезис зовнішньої заборгованості України, її активний чи пасивний характер); динаміка зовнішньої заборгованості та особливості її структури (державна чи приватна, заборгованість у розрізі країн-рантьє і посилення залежності від окремих кредиторів; характер заборгованості щодо використання: на поточне споживання чи інвестування), кількісні та якісні параметри зовнішньої заборгованості України, валютно-фінансові проблеми щодо її обслуговування та можливі наслідки її збільшення.
2.1. Фінансова безпека держави і систематизація загроз у фінансово-кредитній сфері України
Найбільшої уваги у фінансистів та економістів заслуговує сьогодні питання про те, які зміни відбуваються у функціях держави, і яка її роль в умовах глобалізації. Тут доцільно зосередити увагу на двох аспектах: роль інституту держави у світовому співтоваристві і в середині окремої країни. Щодо першого аспекту, то переважає думка про те, що інтеграційні процеси в економіці, глобалізація фінансового ринку призводять до "стирання" державних кордонів, до послаблення державного суверенітету у фінансовій сфері [58, С.12]. За оцінками Р.Аллена, менше 30% ринку цінних паперів сімки найбільш розвинутих країн контролюються державою або підпорядковані державним інтересам. Світовий фінансовий ринок переміщає понад 3 трлн. дол. США в місяць із країни в країну. Із них 2 трлн. - гроші неконтрольовані державою чи іншими офіційними інститутами. Приватний капітал має більше ресурсів, а ніж центральні банки навіть таких країн, як США. Не національні уряди, робить висновок Аллен, а приватний капітал визначає ситуацію на світовому фінансовому ринку [203, С.129].
Науковці сьогодення роблять далекоглядні висновки про неминуче відмирання національних держав. Р.О.Брайен у праці "Глобальна фінансова інтеграція. Кінець географії" пише: "Нація стає недоречною, хоча вона ще і існує. Чим ближче ми підходимо до глобального інтегрального цілого, тим ближче ми до кінця географії" (тобто державного національного поділу світу) [207]. Це твердження є достатньо непевним. Стихійні процеси глобалізації не перетворюють світову економіку в інтегральне ціле, а навпаки, посилюють її диспропорції. Зростає контраст між високо розвинутим центром (де проживає менше 1/6 населення), і периферією, що зосереджує основну масу населення планети. Архітектоніка світової економіки, що формується, є вкрай нестабільною і характеризується великими потрясіннями не лише для країн периферії, але і для центру, оскільки світова валютно-фінансова сфера перетворилася у єдину систему і "обвал однієї із її ланок тяжко відображається на інших" [58, С.12].
Не менш важливі зміни відбуваються у функціях держави всередині країни. В умовах глобалізації суспільство відчуває наростаючі перевантаження, зумовлені послабленням чи розривом традиційних економічних і соціальних зв'язків, соціальним розшаруванням, міжетнічними і міжконфесійними конфліктами. Звідси - посилення історичної ролі держави як гаранта соціально-економічної стабільності.
Особливої складності набуває питання про можливості та ефективність втручання держави в економіку (та її сфери) в умовах глобалізації. Як відомо, наукові школи прихильників лібералізму і дирижизму займають тут діаметрально протилежні позиції. Не дивлячись на ці розбіжності, їх об'єднує одна спільна риса трактування запропонованої моделі розвитку як єдино можливої для всіх країн і регіонів. Однак, не береться до уваги той суттєвий факт, що світова економіка не гомогенна. Тому не може існувати єдиної для всіх країн моделі розвитку і адаптації до нових умов. Це, зокрема, підкреслює М.Турен, аналізуючи процеси глобалізації і фрагментації, у результаті взаємодії яких, за його словами, замість відкритого світового ринку, основи однорідного суспільства, формується багатополюсний простір, що базується на різних економічних, соціально-політичних і культурних моделях [209]. Далі у дискусіях про роль держави і ринку прихильники як лібералізму, так і дирижизму, ігнорують таку основну категорію як суспільство і закономірності його динаміки в умовах глобалізації.
Окреслені вище проблеми активізувалися і в Україні, яка після проголошення незалежності розпочала будівництво держави шляхом кардинальних реформ та глибоких перетворень, що охопили усі сторони життя суспільства. Здобуття Україною політичного суверенітету стало лише першим кроком, послужило необхідною, але недостатньою умовою розвитку в рамках суверенної держави. Для набуття реальної незалежності політичний суверенітет повинен отримати певне конкретне наповнення, набути певного підґрунтя. Таким підґрунтям є економічний базис суверенітету [148]. Власне цим і пояснюється актуалізація проблеми економічної безпеки в Україні. Зокрема, в Конституції України (Ст. 17) [68] чітко зазначено, що поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічної безпеки є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. Це означає визнання примату економіки у забезпеченні внутрішньої і зовнішньої безпеки держави [30, С.325] і, відповідно, загострення уваги до проблеми обґрунтування і реалізації ефективної національної економічної стратегії розвитку, яка б забезпечувала стале економічне зростання, загальний добробут громадян та послідовну реалізацію національно-державних інтересів. Основна сутність стратегії економічного та соціального розвитку України на 2000-2004 рр. викладена у Посланні Президента України до Верховної Ради і полягає у реалізації чітко окресленого завдання: прискорення виведення економіки на траєкторію стійкого зростання через глибокі зміни та поглиблення курсу ринко
- Київ+380960830922