РОЗДІЛ 2
Етнополітичний розвиток Дашт-і-Кипчаку в Х – XIII ст.
2.1. Історико-географічна характеристика поняття Дашт-і-Кипчак
Однією з основних умов виникнення й існування етнічної спільності, без сумніву,
є спільність території розселення етнічних елементів. Єдність території врівні
з іншими факторами обумовлює сам процес зародження етнічних відносин, важливих
етнічних ознак і, врешті, етнічної самосвідомості, яка реалізується в створенні
етносу [97 Вайнберг Б.И. Роль экологических факторов в формировании этнической
территории // Проблемы этногенеза и этнической истории народов Средней Азии и
Казахстана. – Москва, 1990. – Вып. 2. – С.15; Масанов Н.Э. Этногенез казахов:
проблема и метод // Там само. – С. 94–105.]. А в умовах кочового степу, де
етногенетичні процеси характеризуються значною мобільністю і різномаїттям
степових культур, ця умова набуває відчутної ваги в період формування етносу,
особливо на ранньому його етапі [98 Бромлей Ю.В. Вказана праця. – С. 214, 222.
] .
Походження та розвиток ногайського етносу нерозривно пов'язаний з великою
частиною євразійських степових просторів, яка у східних мусульманських авторів
отримала назву Дашт-і-Кипчак, що в перекладі з перської означає “степ (пустеля)
кипчаків” [99 Бартольд В.В. Сочинения. – Москва: Наука, 1968. – Т. 5: Работы по
истории и филологии тюркских и монгольских народов. – С. 90,525.]. Ця назва,
згідно з джерельними повідомленнями, походить від імені тюркомовних племен
кипчаків (половців у руських літописах), які в Х ст. починають розселятися з
Середнього Приіртишшя по навколишніх степах. В ХІ ст. вони стають пануючим
етносом на просторах від Іртиша до Дунаю. Зрозуміло, не скрізь на цій території
кипчаки-половці складали основну масу кочового населення. Найкомпактніше вони
проживали в Дашт-і-Кипчаку, що засвідчує його назва. Крім того, в джерелах
існують і інші назви на означення цієї території: тюркська – Кум-Кибчак і
Каракум, арабська – Сахрі, руська – Половецька земля, а також “Кипчак”, “Дашт”
та степ кипчацький. В ХV – XVI ст. володарями цієї території більшість
мусульманських джерел називала ногайців (мангитів), а їхню політичну еліту
реальними правителями цієї частини євразійського степу.
Питання про історико-географічну локалізацію Дашт-і-Кипчаку в сучасній
історіографії залишається досить складним і до кінця не з'ясованим. Складність
вирішення цієї проблеми, як зазначали Греков Б. і Якубовський А. ще в 30-х
роках ХХ ст., полягає в тому, що “ про точні кордони Дашт-і-Кипчаку говорити
неможливо і не тільки тому, що відомості про них для ХІІ ст. мізерні. Важко
говорити про точні рубежі там, де самі сучасники їх собі не уявляли” [100
Греков Б., Якубовский А. Золотая Орда. – Ленинград: Гос. соцекгиз,
Ленинградское отделение, 1937. – С.12.]. Незважаючи на це, в дослідженнях з
історії половців-кипчаків, давньоруських князівств, монгольських завоювань,
Золотої Орди вчені неодноразово зверталися до реконструкції територіальних
кордонів Половецької землі [101 Кудряшов К.В. Половецкая степь. – Москва, 1948.
– 163с.; Плетнева С.А. Половцы. – Москва: Наука, 1990. – 208с.; Рыбаков Б.А.
Русские земли по карте Идриси 1154г. // Краткие сообщения института истории
материальной культуры (КСИИМК). – 1952. – Вып.43. – С. 3 –44; Плетнева С.А.
Половецкая земля // Древнерусские княжества Х – ХІІІ вв. – Москва, 1975. – С.
260–300; Егоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в ХІІІ – XIV вв. –
Москва: Наука, 1985. – 245с.]. Це зумовило досить широкий спектр поглядів
вчених стосовно локалізації Дашт-і-Кипчаку, які можна згрупувати в декілька
узагальнюючих напрямків.
З одного боку, при визначенні кордонів кипчацького степу дослідники досить
тривалий час спиралися виключно на західні та руські джерела і на виявлені в
південноукраїнських степах археологічні матеріали, і тому східні межі цієї
території окреслювалися у відповідності з відомостями про половців. Так
Б.Д.Греков і А.Ю.Якубовський вважали, що східний кордон Дашт-і-Кипчаку в
домонгольський час проходив по середній і нижній течії Волги [102 Греков Б.Д.,
Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падение. – Москва, Ленинград: Издательство АН
СССР, 1950. – С.18.]. Крім того, вони географічно розмежовували Дашт-і-Кипчак і
Половецьку землю, вважаючи їх зовсім окремими територіями. Ця версія докладно
обґрунтована і поглиблена С.А.Плетньовою на матеріалах кам'яних половецьких
статуй. Розглядаючи їх як основний атрибут культу предків, авторка ідентифікує
ареал їхнього поширення в степах Східної Європи з Половецькою землею. За
висновками дослідниці земля кипчаків була порівняно невеликою за розмірами.
Західний кордон її проходив по Дніпру та Інгульцю, на півдні – Крим, Приазов'я,
Передкавказзя, а на сході - по Волзі. Крім того в межиріччі Дунаю і Дніпра
С.А.Плетньова поміщує Куманію, яка, на її думку, становить окрему
політико-географічну область, населену куманами (команами, кунами) [103
Плетнева С.А. Половецкие каменные изваяния // Археология СССР. Свод
археологических источников. – Москва: Наука, 1974. – Вып. Е 4–2. – С. 13;
Плетнева С.А. Половцы. – Москва,: Наука, 1990. – С. 36–44.].
Свою реконструкцію територіальних меж Дашт-і-Кипчаку запропонував академік
В.В.Бартольд після глибокого і всебічного аналізу арабо-перських письмових
джерел. Згідно цієї реконструкції, території кипчацьких володінь простягалися
від Дунаю на заході до Іртиша і оз. Балхаш на сході, від Криму на півдні до
Булгару Волзького на півночі [104 Бартольд В.В. Новый труд о половцах //
Сочинения. – Москва, 1968. – Т. 5. – С. 400.]. Висновки Бартольда В.В. знайшли
підтвердження в археологічних матеріалах, отриманих з територ
- Київ+380960830922