Вы здесь

Романтизм як спосіб осмислення держави та нації у політико-правових концепціях мислителів Німеччини XVIII-XIX століть.

Автор: 
Яблонська Леся Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U000075
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Політичний романтизм – суть і витоки. Критерії політичного романтизму
Історія людства, зокрема за останні декілька століть, – достатньо інтенсивне,
постійно змінюване переживання в межах раціональних та ірраціональних форм
світосприйняття та світостворення. Важливу роль у сенсі розвитку духовності та
практичної зорієнтованості, тут, у тому числі в політичній сфері буття,
особливо в переломні його моменти, відіграв романтизм.
Романтизм як напрям у культурі, філософії, політиці розвинувся в тих країнах,
історія яких була пов’язана на початку XIX ст. з розвитком капіталізму, тому ця
велична епоха романтизму в європейській культурі тривала у межах останнього
десятиліття XVIII ст. і першої третини XIX ст. Романтизм привертав увагу
завжди, адже він виник в атмосфері суперечок, і полеміка, розпочата два
сторіччя назад, ще продовжується. Таке зацікавлене проблемою романтизму
засвідчує, що він мав багату смислову природу, різні рівні якої представники
цього руху, їх критики і послідовники, наступні покоління відкривали, часом
заперечуючи або доповнюючи один одного [172,с.31].
Протиріччя і різноманітність – історична стихія буття романтизму, тому як
об’єкт пізнання він важко піддається раціонально-науковій класифікації. Щоб
визначити природу цього феномена, потрібно шукати його суть, його “головний
принцип”, адже він був певним видом світогляду, таким значним, як і
Просвітництво. В епоху зрілості й занепаду цього руху під романтизмом розуміли
власне світогляд, який володів певною впорядкованістю, що охоплювала і широкі
художні уявлення, і філософські, і соціально-політичні погляди, і думки про
характер життя.
Як світогляд романтизм ґрунтувався на певному розумінні дійсності, суть його –
в концепції двовимірності, де відбувається розрив світу “мрій” зі світом власне
дійсності. „Прагнення піти в сферу утопічних ідеалів, що втілюють мрію про
досконалість людини і світу, - загальна риса будь-якого романтизму” [7,с.12].
Світ “мрій” на початку XVIII ст. називали по-різному. Зокрема Г.В. Гегель,
зробивши романтизм предметом роздумів, писав, що “перед нами два світи”, один -
“духовне царство”, а інший - “емпірична дійсність”.
Етика Ф. Шлейєрмахера повернула мораль романтиків до чистоти шиллерівського
способу думок, бо вона дала оформлений вираз життєвого ідеалу цього великого
часу. Всі етичні прагнення спрямовані, на думку Ф. Шлейєрмахера, „до
встановлення єдності розуму і природи” [9,с.507].
Концепція двовимірності не нова для історії великих епох, адже немає потреби
нагадувати про Середньовіччя: навіть і в близькі до романтизму часи принцип
відмінності двох світів існував. „Романтизм по-новому відкривав природу як
всемогутню життєдайну силу на порозі нового століття. Геній творить подібно до
природи, у нього немає правил, нав’язаних зовні, навпаки, він сам собі правило.
Деїстичному розумінню божественного як Інтелекту, вищого Розуму,
протиставляється пантеїзм, а релігійність набуває нової форми” [118,с.3-4].
Просвітники оспівували царство “природного”, протиставляючи йому світ
“неприродного”, наголошуючи на позиціях “добра” і “зла”, “розуму” і
“невігластва”, бо одному з цих світів явно надавалось ідеальне, вище значення.
Однак головне полягало не тільки в тому, як конструювались ці світи, а також і
в тому, які зв’язки між ними передбачались, де було місце людини.
Про світ “мрії” доводиться говорити умовно. Радше цей світ для романтизму –
широке, дуже неточне уявлення про деяку іншу дійсність, існування якої
вгадується інтуїтивно або пізнається інтелектуально. Таке пізнання чи
вгадування можливе тому, що насправді існують сліди присутності тієї “іншої”
дійсності: або релікти минулих епох, або паростки майбутнього. У бурхливий час
зламу феодального ладу було можливо розрізняти і те й інше. „І навіть там, де
відмова від зовнішнього життя виливалась у форму елегічної туги, залишалась
втіха, що в царстві внутрішнього світу таїться щось більш високе” [8,с.308].
Романтизм, як уже зазначалось, розвивався в тих країнах, історія яких пов’язана
на початку XIX ст. із розвитком капіталізму. Тому ця течія з’явилася і в
країнах з розвиненим капіталістичним ладом ( Англія ), і в країнах, де
перемогла буржуазія (Франція), і в країнах, де капіталістичні відносини
перебували лише на стадії становлення (Німеччина, Італія, Росія, Україна). Так
дослідник естетики романтизму В. Ванслов стверджує: „В Англії романтизм був
представлений іменами поетів „озерної школи” – Вордсворта, Кольріджа і Сауті. В
Німеччині – гуртками йєнських (Новаліс, Тік, А. і Ф. Шлегелі, Шлейєрмахер,
Шеллінг), гейдельбергзьких (Арнім, Брентано, Єйхендорф) і берлінських (Фуке,
частково Гофман) романтиків. У Франції – публіцистикою Шатобріана, Бональда, Ж.
де Местра, Лемене, художніми творами Шатобріана, Віньї, Ламартіна” [7,с.23].
Романтизм становився у загальній ситуації кризи суспільств, пробудився в націях
з досвідом історичних перемін, там, де шукали основу для соціальних змін. Він
з’явився там, де динаміка соціального руху обмежувала вільний розвиток людини.
В центрі двох романтичних світів постала особистість людини, котра відчувала на
собі всі перипетії долі, визначені конфліктом мислячої істоти і середовища, в
якому доводилось жити. Цей світоглядний напрям прагнув нового, а життя
поверталось до нього офіційною стороною, закріпленою владою грошей і
авторитетом влади.
Соціальна стихія, що вдихнула життя в романтизм, бере початок від часів Великої
Французької революції 1789 р. як “загальноєвропейське переживання” революції
країнами, пов’язаних між собою політикою. Цей феномен виник у період переоцінки
суспільних цінностей, коли потр