РОЗДІЛ 2
Селянство Лівобережної України напередодні суцільної колективізації
2.1. Погляди основоположників марксизму-ленінізму на долю селянства в епоху
соціалізму. Заходи радянської влади по врегулюванню економіки.
Основоположники марксизму, розробляючи теоретичні положення втілення в життя
ідеї соціалізму, приділили чимало уваги долі селянства, оскільки воно було
найчисленнішим класом і посідало важливе місце у сільськогосподарському
виробництві і в суспільстві взагалі.
Докладне вивчення їхніх робіт привело нас до висновку, що ставлення марксистів
стосовно селянства не було однозначним. З одного боку кінцеву мету побудови
соціалізму вони вбачали у побудові безкласового суспільства та знищенні
приватної власності, тобто усуспільненні засобів виробництва. З іншого, вони
добре усвідомлювали, що клас селянства досить численний, а головне він був
носієм приватновласницької психології, тому переконати його колективізувати
свої господарства справа дуже важка.
У грудні 1871 р. на засіданні Генеральної ради І Інтернаціоналу, торкаючись
позиції датських членів Інтернаціоналу в аграрному питанні Ф.Єнгельс сказав, що
“земля є суспільною власністю народу, який повинен спільно обробляти її,
користуватися усіма її благами, передаючи свої надлишки державі для спільних
цілей” [78]. Але, усвідомлюючи, що “земля в Данії знаходиться головним чином в
руках великої кількості селян-власників”, він наголосив, що негайна
експропріація землі у такої значної маси селян неможлива. Розвиток капіталізму
вимагав інтенсифікації виробництва, у сільському господарстві це – обробіток
землі великими масивами і складною технікою. Вихід із такого становища
Ф.Енгельс вбачав у створенні “сільськогосподарських кооперативних товариств, що
складалися б із власників і сільськогосподарських робітників, для спільного
обробітку землі” [79]. Організація виробництва у цих об’єднаннях повинна була
будуватися таким чином, щоб показати селянам переваги великого господарства
там, де немає вигоди, коли сільське господарство ведеться в дрібних масштабах.
К.Маркс у праці “Капітал” визначив, що приватна власність є протилежною
суспільній, колективній власності, вона існує лише там, де засоби праці і
зовнішні умови праці належать приватним особам. Історичний генезис первісного
нагромадження капіталу він зводить до експропріації безпосередніх виробників,
тобто до знищення приватної власності, яка грунтується на власній праці.
К.Маркс стверджував, що “приватна власність працівника на його засоби
виробництва є основа дрібного виробництва, а дрібне виробництво становить
необхідну умову для розвитку суспільного виробництва і вільної індивідуальності
самого працівника”. Водночас він зазначив, що такий спосіб виробництва “досягає
свого розквіту, проявляє всю свою енергію там, де працівник є вільним приватним
власником своїх, ним застосовуваних умов праці, де селянин володіє полем, яке
він обробляє” [80]. Причому він впевнений, що дрібне товарне виробництво очікує
неминуча загибель, а індивідуальні і розпорошені засоби виробництва
перетворяться у суспільно концентровані.
К.Маркс виводить закон заперечення заперечення, суть якого полягала в тому, що
саме капіталістичне виробництво готує підгрунтя для свого знищення. Він писав,
що капіталістичний спосіб привласнення, який випливає з капіталістичного
способу виробництва, “відновлює не приватну власність, а індивідуальну
власність на основі здобутків капіталістичної ери: на основі кооперації і
спільного володіння землею та виробленими самою працею засобами виробництва”
[81]. Сам же капітал, на думку К.Маркса, є не особиста, а суспільна сила, “це
колективний продукт і може бути приведений в рух лише спільною діяльністю
багатьох членів суспільства, кінець кінцем – тільки спільною діяльністю всіх
членів суспільства” [82].
Ф.Енгельс у праці “Селянське питання у Франціїї і Німеччині” визначив ставлення
соціалістичної партії до дрібного селянства. Він зазначив, що положення
французької програми про немуничу загибель дрібного селянина безумовно
правильне. На його думку, завдання соціалістів полягало в тому, щоб приватне
виробництво дрібного селянина перевести у громадську власність, показати
селянинові, що врятувати його “садибу і земельне володіння можна, тільки
перетворивши їх у кооперативне володіння і кооперативне виробництво”. Стосовно
одноосібного селянського господарства він був упевнений, що воно приречене на
загибель, селяни втратять і хати, і садиби. У вищезгаданій праці Ф.Енгельс
писав: “Ми ніколи не можемо обіцяти дрібним селянам підтримати їх одноосібне
господарство і однооосібну власність проти переважаючих сил капіталістичного
виробництва. Ми можемо обіцяти їм тільки, що не будемо проти їх волі, силою
втручатися в їх майнові відносини” [83].
Досить яскраво і вичерпно основоположники марксизму охарактеризували своє
бачення майбутнього з приводу вічних істин, таких як свобода, справедливість та
ін. Вони зазначили, що комунізм скасовує вічні істини: релігію, мораль [84]. А
комуністична революція “є найрішучіший розрив з успадкованими від минулого
відносинами власності; не дивно, що в ході свого розвитку вона якнайрішуче
пориває з ідеями, успадкованими від минулого” [85].
Про шляхи досягнення своєї мети марксисти зазначили, що “комуністи вважають за
ганьбу приховувати свої погляди і наміри. Вони відкрито заявляють, що їх цілі
можуть бути досягненні тільки насильственним поваленням всього існуючого ладу”
[86].
Більшовицька доктрина побудови соціалізму базувалася на двох складових –
диктатурі пролетаріату та суспільній власності на засоби виробництва. Проте для
селянина, який був за своє
- Київ+380960830922