РОЗДІЛ II
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ
Робота була проведена на 368 безпородних білих щурах-самцях, що залишилися
живими після моделювання їм ТЧМТ та проведення ТФНТ. Щурів із середньою масою
180–200 г утримували на стандартному раціоні віварію.
При виборі експериментальних тварин враховувалось те, що щурі, як об’єкт
моделювання патологічних станів, мають досить вагомі переваги над іншими
тваринами: 1) можливість використання їх у великій кількості у кожному
експерименті; 2) швидка пристосованість тварин до умов існування; 3) висока
репродуктивність при відносно короткому періоді вагітності; 4) великі
компенсаторно-відновні можливості щурів; 5) утримання щурів не потребує значних
матеріальних витрат.
Зупинивши свій вибір на щурах, як експериментальному матеріалі, виходили із
загальноприйнятого положення, що моделювання різних нейропатологічних синдромів
у тварин базується на основі загальних нейробіологічних закономірностей і
фундаментальних механізмів нервової діяльності людини і тварин [54]. Ми
вважаємо, що запропонована модель черепно-мозкової травми, яка відтворюється за
допомогою пружинного пристрою, наближає експеримент до реально існуючих умов і
відповідає задачам даного дослідження.
2.1.Характеристика груп експериментальних тварин
Згідно до поставлених задач піддослідних тварин було розділено на групи:
перша група складалась із тварин, яким в стандартних умовах наносилась ТЧМТ;
другу групу склали тварини, яким після нанесення ТЧМТ вогнище забою обробляли
хірургічно з аспірацією зруйнованих тканин й формуванням лунки в ділянці
ушкодження мозку;
до третьої групи увійшли тварини, яким після нанесення ТЧМТ і хірургічної
обробки рани в сформоване післятравматичне ложе проводили ТФНТ;
четверта, контрольна група, складалася із інтактних тварин.
При дослідженні впливу ТЧМТ на активність процесів ПОЛ контрольними були
показники інтактної групи тварин (по 56 тварин в групах), а при дослідженні
впливу ТФНТ на активність ПОЛ та АО-статус контрольними були показники груп
тварин з ТЧМТ та хірургічною обробкою (ХО) вогнища забиття (по 63 тварини в
групах). При дослідженні впливу ТЧМТ та ТФНТ на активність біоенергетичних
процесів в мозку (процесів дихання й окисного фосфорилювання), окрім інтактної,
додатково було сформовано 2 групи тварин (тварини з ТЧМТ+ХО вогнища забиття та
тварини з ТЧМТ+ХО+ТФНТ). Кількість тварин в цих групах також була однаковою і
становила по 60 щурів.
Додаткових експериментальних груп ми не утворювали, так як дослідженнями,
раніше проведеними в Інституті нейрохірургії АМН України [86, 130], було
встановлено, що окрім нервової тканини, всі інші ембріональні тканини з мозком
не сумісні і не можуть бути використані для лікування церебральної патології.
Так, в [130] продемонстровано, що присутність м’язового трансплантату в
травмованому мозку посилює в ньому деструктивні процеси, процеси набряку та
набухання, запальні реакції. Запалення супроводжується дифузною інфільтрацією
вогнища ураження та перифокальної ділянки мозку лейкоцитами, лімфоцитами або
осередковим їх скупченням [130].
Розподіл експериментальних тварин на вищезгадані групи дозволить, на наш
погляд, диференціювати можливий специфічний вплив ТФНТ на динаміку процесів, що
вивчаються.
Запропонований підхід до вивчення активності процесів ПОЛ в післятравматичний
період дасть можливість отримати нові дані про патофізіологічні механізми, що
лежать в основі травматичної хвороби мозку, поетапно простежити динаміку зміни
активності процесу й оцінити вплив принципово нового біологічного методу
корекції порушених внаслідок ТЧМТ функцій ЦНС.
2.2.Методика моделювання черепно-мозкової травми
та проведення хірургічної обробки вогнища травми
Піддослідним тваринам дозовану ТЧМТ наносили в стандартних умовах по лівій
тім’яно-скроневій ділянці нефіксованої голови за допомогою пружинного пристрою.
Пружинний ударник являє собою циліндр з фіксатором, в середині якого
знаходиться металевий градуйований стержень з пружиною, до якого прикріплений
вантаж на боці, протилежному ударному. Сила удару розраховувалась за методом,
описаним в [49], з урахуванням маси бойка ударного пристрою (0,398 кг), а також
імпульсу сили удару (в середньому 5,25±±0,04 кг м/с). У нашому дослідженні удар
такої сили досягався при натягуванні пружини на 3 поділки.
Після нанесення травми тварини непритомніли, падали на бік з витягнутими,
максимально відведеними кінцівками. У них спостерігалися виражені
тоніко-клонічні судоми, порушення дихання у вигляді брадіпное або апное, а в
подальшому — тахіпное. Виявлялися порушення серцевої діяльності, дисфункція
сфінктерів. Із зменшенням глибини порушення свідомості у деяких тварин
спостерігалося виражене рухове збудження у вигляді некоординованих
автоматизмів. Неврологічний дефіцит проявлявся гемі- або монопарезом у
післятравматичний період. Макроскопічно травма характеризувалася формуванням
підапоневротичної гематоми в ділянці травми, вдавленим переломом кісток
склепіння черепа, формуванням великого післятравматичного дефекту з просяканням
кров’ю і локальним розміжченням речовини мозку. Така травма оцінювалась нами як
тяжка черепно-мозкова.
Оперативне втручання виконували в стерильних умовах під перитонеальним наркозом
сумішшю каліпсолу та реланіуму на 0,9% розчині хлориду натрію. Тварину
фіксували до столика для препарування у положенні на животі. Хірургічна обробка
вогнища травми включала розтин м’яких тканин голови по середній лінії над
мозковою частиною черепа після попередньої обробки їх антисептиком;
скелетизацію кісток склепіння черепа; видалення підапоневротичної гематоми,
кісткових уламків, внут
- Київ+380960830922