РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ
В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
2.1. Аналіз форми і змісту балансу та його оптимізація
Реформування бухгалтерського обліку шляхом прийняття національних положень
(стандартів) призвело до вдосконалення форм та змісту фінансових звітів в
Україні. Зокрема, було підвищено аналітичні якості звітної форми 1 “Баланс”, що
забезпечило розширення можливостей щодо прийняття управлінських рішень. Однак
питання щодо змісту показників балансу, переліку його статей, досягнення
оптимального поєднання якості звітної інформації та порядку її подання у формі,
корисній для користувачів, залишається предметом дискусії.
Баланс надає користувачам інформацію про наявні у підприємства активи,
зобов’язання та капітал, тобто є структурованим відображенням фінансового стану
підприємства. У зв’язку з цим особливого значення набуває оптимізація структури
балансу, обґрунтоване групування його статей, раціональне представлення
активів, зобов’язань та капіталу, що є елементами балансу.
Це у свою чергу визначає необхідність аналізу структури і змісту балансу,
критичного розгляду діючої методики його складання та пошуку критеріїв і
напрямів удосконалення форми, змісту й методології складання звітної форми 1
“Баланс”.
Аналіз численних джерел дозволив систематизувати вимоги до порядку розміщення
та групування показників балансу. Так, побудову балансу доцільно здійснювати з
урахуванням таких вимог:
економічна однорідність статей;
структуроване стисле подання елементів балансу із дотриманням класифікаційних
ознак або у порядку їхньої ліквідності;
зручна побудова розділів і статей балансу;
формування рядків шляхом подання стислих і класифікованих даних;
окреме подання кожної суттєвої статті;
об’єднання несуттєвих сум із сумами подібного характеру чи функції (недопущення
зайвої деталізації показників);
послідовність подання і класифікації статей та можливість порівняння
(зіставність) показників;
коротка назва статей, що відповідає своєму внутрішньому змісту і не допускає
подвійних трактувань.
Фінансові звіти є результатом обробки великої кількості операцій,
структурованих шляхом об’єднання в групи згідно з їхнім характером або
функцією. Заключним етапом у процесі об’єднання та класифікації є подання
стислих і класифікованих даних, які формують рядки балансу.
Формування показників балансу і групування та подання його статей повинні
здійснюватися на основі дотримання вимоги суттєвості інформації, яка залежить
від розміру та характеру статті. Несуттєві суми слід об’єднувати з сумами
подібного характеру чи функції. Тобто деталізація показників балансу повинна
оптимально поєднуватися з вимогою суттєвості інформації.
Існують думки про те, що баланс буде більш простим і зрозумілим, якщо він
міститиме докладну деталізацію статей. Наприклад, Л.В. Чижевська вважає, що
“номенклатура статей балансу повинна виходити із номенклатури рахунків Головної
книги” [173].
На нашу думку, зайва деталізація звітних показників сприятиме загромадженню
балансу, ускладнить сприймання інформації. Особливої шкоди це завдасть
зовнішнім користувачам, які не мають потрібної для сприймання такого балансу
кваліфікації. До того ж такий підхід до формування балансу суперечить принципу
суттєвості інформації.
З цього приводу заслуговує на увагу висловлювання Д. Міддлтона, який вважає, що
“основні рахунки включають багато конкретної інформації, що утруднює їх
використання, бо “за деревами не видно лісу”. У сучасній практиці
використовують основні дані, що є найбільш необхідними; конкретна інформація
подається у спеціальних примітках до звітності” [102].
Для забезпечення подання облікової інформації, необхідної користувачам
фінансової звітності для прийняття рішень, важливим є правильний вибір
класифікаційних ознак для групування статей балансу.
Жак Рішар [141] пропонує в активі балансу застосовувати класифікацію за
функціями. У свою чергу, в пасиві, на його думку, доцільно застосовувати
класифікацію за юридичним принципом (власний капітал, позиковий капітал) з
підкласифікацією за строками, яка дозволяє обчислити суму постійних капіталів і
короткострокової заборгованості.
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку передбачають два варіанти подання в
балансі активів і зобов’язань: або у вигляді окремої класифікації на поточні та
непоточні, або в порядку їхньої ліквідності.
З нашої точки зору, найбільш вдалою класифікацією статей балансу є розподіл
активів і зобов’язань на довгострокові й поточні. Така класифікація дає корисну
інформацію шляхом розмежування чистих активів, які постійно обертаються у
вигляді робочого капіталу, і відокремлення від тих активів, які
використовуються в довгострокових операціях підприємства. Це також виділяє
активи, які, за очікуванням, будуть реалізовані протягом поточного операційного
циклу, та зобов’язання, що мають бути погашені протягом того самого періоду.
У П(С)БО 2 “Баланс” немає роз’яснень з приводу того, яким саме чином
здійснюється класифікація активів та зобов’язань, хоча названо дві ознаки
класифікації за строком їх використання або погашення (12 місяців з дати
балансу або операційний цикл, якщо він перевищує 12 місяців).
Порядок класифікації активів та зобов’язань наведений у МСБО 1 “Подання
фінансових звітів”, що був переглянутий у 1997 році.
Грошові кошти є оборотними, якщо немає жодних обмежень щодо їх використання
підприємством. Інші активи і зобов’язання спочатку розподіляються стосовно
операційного циклу підприємства, а потім для них обирається ознака
класифікації, відповідно до якої їх буде віднесено до оборотних або необор
- Київ+380960830922