РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПРАГМАТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
МОВЛЕННЄВОГО ЖАНРУ УКРАЇНСЬКИХ ЗАМОВЛЯНЬ
2.1. Аспекти дослідження композиційно-структурної організації замовлянь та її
зумовленості екстралінгвістичними чинниками
Наукове збирання й вивчення замовлянь почалося в Х1Х ст. Виділилося три
найважливіші аспекти дослідження цього жанру: генезис, функціональні
особливості, поетика. Питання структурної організації замовлянь розглядалося,
як правило, принагідно. При цьому основна увага зосереджувалася на вивченні
композиції текстів, на зумовленості окремих змістових і структурних елементів
замовлянь світоглядними чинниками [14; 33; 77; 94; 70; 36; 185; 154; 119; 37].
Формально-структурну ознаку поклав в основу визначення названого жанру
О.Потебня: замовляння – “це словесне зображення порівняння даного або навмисне
витвореного явища з бажаним, що має на меті відтворити це останнє” [157, 21].
Основна, первинна форма замовлянь, на думку О.Потебні та Ф.Зелінського, –
двочленне порівняння. Всі інші форми походять з цієї: з одного боку, може
залишитися одне побажання, з іншого – одне “зображення символу” [157,22], тобто
словесний опис дії, яка супроводжувала замовляння. З виникненням богопочитання,
з розвитком релігійних уявлень з’являється необхідність вказувати на початку
замовляння на божество, з чиєю допомогою сподіваються досягти бажаного: “у
багатьох замовляннях з’являється особлива частина, яка містить у собі звертання
до божества за допомогою” [75, 41], з’являються зачини й закріпки. Зачини –
формули типу “встану я (имя) и пойду из дверей в двери, из ворот в ворота, на
восточну сторону...” – “це спочатку згадка умов, за яких виникло замовляння”
[75, 43].
Замовляння, за Ф.Зелінським, складається з п’яти формул: звертання, вступ, два
члени порівняння й закріпка. Існують тексти, які утворилися шляхом різних
поєднань цих формул [75, 45]. Дуже повільно замовляння могли набувати форми
молитви. Був і зворотний процес: деякі церковні молитви часом використовувалися
як замовляння [75, 48].
Характеризуючи текстову структуру замовлянь, Ф.Зелінський не ставив перед собою
завдання описати її мовне вираження. Схема будови заговірного тексту, яку він
пропонує, – це ідеальна модель одного з типів структурної організації
замовлянь, яка, як свідчать спостереження, реалізується у своєму повному
вигляді в досить незначній кількості текстів. З усього розмаїття замовлянь
О.Потебня та Ф.Зелінський виокремили ті, в основі будови яких лежить принцип
паралелізму. Через те, що такі складають досить значне число магічних текстів і
відображають своєю структурою певні особливості первісного мислення, робився
висновок про їх генетичну первинність і похідність від них усіх інших форм
замовлянь.
Н.Познанський першим із дослідників розглянув тексти замовлянь не тільки з
точки зору їх композиції, а й з погляду особливостей мовного вираження
структурних макро- і мікрокомпонентів заговірного тексту. Дослідник зробив
спробу виділити структурні типи замовлянь [153, 58-73]. Так, він говорить про
два типи замовлянь, в основі яких лежить принцип паралелізму: порівняння може
бути висловлене в позитивній чи негативній формі. За окремими схемами будуються
замовляння – “формули лікарської поради”; замовляння, в епічній частині яких
змальована людина, якої стосується замовляння; замовляння, у яких хвороба
уособлена як жива істота. Крім того, виокремлюються церковні заклинання,
замовляння у формі молитви (при цьому елемент побажання, як зазначає автор,
перетворюється на прохання), так звані “абракадабри” – набір окремих звукових
беззмістовних комплексів, замовляння-накази, описові формули, у яких знахар
говорить про те, що він “замовляє”, “вимовляє”, “вишіптує” тощо.
Як бачимо, Н.Познанський виділив типи заговірних текстів на підставі різних
критеріїв. На це хибують і класифікації типів текстів замовлянь, запропоновані
А.Астаховою [12, 50-60], В.Петровим [146, 123-131], В.Соколовою [186, 11-25].
Так, А.Астахова виділяє сім типів текстів замовлянь: 1) замовляння з епічним
елементом, чи просто епічні замовляння; 2) безпосереднє висловлення бажання без
будь-якої попередньої розповіді (в основі – паралелістичні формули); 3)
висловлення бажання у формі звертання; 4) словесне пояснення здійснюваного
обряду; 5) стійкі формули, що констатують зникнення зла; 6) символічний діалог;
7) беззв’язний набір магічних слів (“абракадабра”).
Вихідною тезою концепції, покладеної в основу праць В.Петрова, є твердження про
тісний зв’язок первісного фольклору та ідеології: “спочатку дано уявлення, як
ідеологічну категорію в фольклорі, а тоді вже в підпорядкуванні останньому
фольклорний образ” [145, 116]. Розглядаючи різні утилітарні групи замовлянь,
В.Петров, як і А.Астахова, багатьма прикладами підкріплює твердження про
зумовленість появи тієї чи іншої словесної формули замовлянь давніми
язичницькими уявленнями та конкретним призначенням замовлянь [146, 97-116;
13].
На думку Т.Цив’ян, внутрішня структура заговірної формули виражається двома
основними логіко-граматичними типами: 1) суб’єкт робить А, щоб досягти В; 2) як
робиться А, так (нехай) робиться В. Змістовий рівень словесної формули містить
як інформацію про весь світ, так і інформацію “про себе”, тобто про текст як
зберігач магічної дії, яка є багатим матеріалом для реконструкції міфологічних
уявлень на різних рівнях [69, 188-189].
Значна частина сучасних досліджень замовлянь присвячена класифікації цих
текстів, структурі та семантиці їх різних типів [69; 186; 65; 42; 170; 171; 192
та ін.]. Дослідники традиційно виділяють у тексті замовляння вступну формулу –
зачин, традиційні формули-кліше, які становлять центральний елемен
- Київ+380960830922