РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА ТА ПОСЛІДОВНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ САДИБНО-ПАРКОВИХ КОМПЛЕКСІВ ГАЛИЧИНИ
Виконання дослідницької роботи є можливе різними способами та прийомами, що
визначає методи, а також найбільш доцільною для предмету розгляду
комбінаторикою і поєднанням методів, що укладається в методику. Вибір методів
обумовлений специфікою об’єкту дослідження. Садибно-паркові комплекси масово
функціонували у Галичині з кін. XVIII до поч. ХХ ст., тобто наявна історичність
об’єкту дослідження, що потребує опрацювання оригінальних архівних матеріалів.
Майже повна знищеність, тобто майже відсутність реального об’єкту як не
збереженого на сьогодні, ускладнює дослідження. Інтердисциплінарність об’єкту,
що виражена поєднанням архітектури (типологічний ряд “житло”) і природи
(ландшафт є основою комплексу і матеріалом створення парку) обумовлює
двочастинність дослідження. Ще однією ознакою специфіки об’єкту дослідження є
залежність садибно-паркового комплексу від процесуального фактору: у чотири
пори року процес відрізняється, хоча функція залишається єдиною на весь цикл.
Зонування території зберігається, але одні зони використовуються активніше,
інші менше, або зовсім завмирають, як парк узимку. Натомість навесні візуально
парк є найбільш активною частиною СПК.
Виходячи з перелічених особливостей об’єкту, методика дослідження полягає у
синтезі апробованих у галузі історії архітектури методів дослідження та методів
опрацювання залученого фактичного матеріалу, розроблених автором, у прийнятій
послідовності.
2.1. Методи виявлення сукупності садиб Галичини
Дослідження архітектурно-ландшафтного укладу садибно-паркових комплексів на
території Галичини передбачає насамперед окреслення предмету дослідження згідно
дефініційованого поняття галицької садиби з парком. Це дасть змогу виявити
об’єкт дослідження. Дослідження садибно-паркових комплексів та проведення
аналізу їх планувальної структури базується у першу чергу на пошуку та
опрацюванні документальних архівних джерел. Звертання до оригіналів (карти,
іконографія, реєстри землевласників, документи податкової служби та літературні
джерела: наукові публікації, художньо-мемуарні твори) дозволило виявити усю
сукупність садиб Галичини, починаючи від XVIII ст., виявити їх місцезнаходження
та отримати матеріал для детального дослідження садибно-паркових комплексів.
Враховуючи, що час початку масового закладення садибно-паркових комплексів
збігається з датою укладення карти Ф. фон Міґа (1779 – 1782 рр.), то вона є
оптимальним історичним джерелом для їх виявлення. До того ж, ця карта є єдиним
документом, як серед текстових так і графічних, який фіксує сукупність
садибно-паркових комплексів поч. XVIII на території Галичини.
Оскільки карта у межах коронних країв поділяється на колони, які членуються
далі на секції, то є можливість аналізувати територію Галичини послідовно -
частинами. Кожен виявлений садибно-парковий комплекс внесений в алфавітному
порядку у таблицю реєстру із вказаним номером аркуша, на якому був
зафіксований. Часто у назвах поселень трапляються помилки, оскільки у багатьох
випадках ці назви картографи сприймали на слух [75, 56]. Це ускладнює сучасну
ідентифікацію поселень, а в окремих випадках робить її неможливою. На кожен
виявлений садибно-парковий комплекс була заведена описова картка з даними
стосовно його характеру та його прив’язка до найближчого міста.
Наступним завданням дослідження є виявлення сукупності садибно-паркових
комплексів у ХІХ ст. Це дає змогу порівняти рівень садибно-паркового
будівництва наприкінці XVIII і у ХІХ ст. та прослідкувати еволюційні шляхи
об’єкту: стабільність попередньо сформованих комплексів і кількість
новозакладених. Основою для виявлення об’єкту дослідження у цей період є карта
К. Куммерсберґа сер. ХІХ ст. Умовний знак, єдиний для усіх видів житлових
комплексів, і в легенді карти розшифрований як садиба, разом із топографічною
підосновою дозволяє виявити крупніші СПК поміж іншими. Оскільки карта К.
Куммерсберґа виконана на окремих листах (всього 50), для оптимізації подальшої
роботи з СПК, на кожен лист заведена пронумерована як і лист картка, на якій
відмічено місце локалізації і назва села з виявленим об’єктом дослідження.
Проблемою сучасної ідентифікації поселень є: - неточність транскрипції
українських (у польському звучанні) топонімів і гідронімів на австрійській
карті, що різнилася одним-двома, як правило голосними, звуками (наприклад, на
історичній карті - Руздв’яни, сучасна назва - Різдв’яни); - трактування
української назви поселення польською (наприклад, на історичній карті – Конти,
сучасна назва – Кути); - відсутність на сьогодні деяких сіл, що були
зліквідовані як неперспективні (наприклад, с. Червоногород Тернопільської
обл.), або ті, на землях яких створювалися військові полігони (наприклад, с.
Щирець Львівської обл. Яворівського р-ну). Доповнюючими матеріалами у виявленні
СПК є матеріали наукових публікацій, географічно-статистичних довідників,
описів краю тощо. Отже дослідження передбачає наявність трьох основних етапів:
виявлення об’єкту, його аналіз обраною сукупністю методів і деталізація
результатів дослідження (Таб. 2.1, рис. 1).
Ідентифікація об’єкту дослідження (яку назву має поселення сьогодні) та
прив’язка до сучасної мережі розселення (область та район у якому знаходиться
поселення) стали можливими лише у 2000р. з розсекреченням дрібномасштабних (1 :
100 000) військових карт території України [99]. Інші способи, окрім
картографічного, були не придатними, оскільки назви окремих населених пунктів
після 1939 р. змінювалися. Виявити потрібний населений
- Київ+380960830922