Розділ 2
Склад поетичного ономастикону Яра Славутича
Склад поетичного ономастикону Яра Славутича включає антропоніми, топоніми,
астроніми, ергоніми, ад’єктоніми, які мають різну структуру, виконують
різноманітні функції в поетичних творах, є складниками тропів або стилістичних
фігур і в цілому виступають особливою рисою ідіолекту поета.
Відсутність чіткої дефініції ВН зумовила різне окреслення дослідниками
онімічного простору та його внутрішній поділ, неоднакову кількість класів
ономаоб’єктів. Їх кількість у різних класифікаціях суттєво відрізняється.
Ю. Карпенко виділяє 8 класів ВН [101, с.26-28]; автори СУЛМ визначають 11
класів [237, с.63]; 19 класів ВН подає О. Суперанська [239, с.144-145]; ще
більшу кількість класів і підкласів відбиває словник ономастичної термінології
за ред. Н. Подольської, який активно обговорювався ономастами й витримав не
одне видання із суттєвими доповненнями. Розглядаючи склад поетичного
ономастикону Яра Славутича, беремо до уваги всі існуючі погляди мовознавців на
визначене питання, і керуємося тим, що в ономапоетиці слід виділяти класи
онімів з урахуванням як власне мовознавчих, так і художньо-естетичних
критеріїв.
2.1. Антропоніми
Антропоніми (від грецького “антропос” – людина та “онім” –ім’я) – це будь-яке
власне ім’я, яке може мати людина. Антропоніми в художній літературі розцінюють
і вітчизняні, і зарубіжні вчені як пам’ятки історії культури народу, як
свідчення певної історичної епохи [239]. Процеси становлення і розвитку
антропонімів тісно пов’язані зі звичаями та особливостями духовної культури
народу, його історією. У системі власних іменувань людей, що складалася
протягом тривалого часу і включала спочатку імена, а згодом прізвиська,
патроніми, андроніми і сформовані на їх основі прізвища, знайшли відображення
різні сторони суспільної, господарської, культурної і мовної діяльності народу
на різних історичних етапах.
У дослідженні організації та функціонування антропонімії як системи виходимо з
того, що антропонімічна система – це цілісність, внутрішньо організована
сукупність засобів та моделей, які ідентифікують особистість у суспільстві,
специфічна для певної території, конкретної соціально-історичної епохи або
народу. Конкретний характер функціонування будь-якої антропонімічної системи є
органічним компонентом загальної структури життєдіяльності суспільства як у
діахронічному, так і в синхронічному плані. О.Суперанська, досліджуючи
антропонімну систему, зазначила, що включення в антропонімічні системи лексем,
які відображають різні галузі матеріальної та духовної культури, природу самої
людини – постійно діючий фактор. Але використання цих лексем у різних умовах і
в різні епохи своєрідне. Це й має виступати предметом дослідження
антропонімії.
Типи найменування та їх мотивація мають спільні риси в усьому людстві. Їх план
змісту складають лексеми, що позначають саму людину, частини її тіла, риси
характеру, ідеалізуючі якості, родство й свояцтво, факти матеріальної та
соціальної культури, явища природи. У той же час специфіка місцевих умов життя
(культури, природи, клімату тощо) накладає особливий індивідуалізований
відбиток на ономастику різних народів, надаючи неповторність її спектру [239,
с.8-19].
Функціонування антропосистеми прямо залежне від соціально-економічного та
культурного розвитку суспільства. Це зумовлює досліждення антропонімів у
соціолінгвістичному аспекті, який безпосередньо відбивається у поетичній
ономастиці. Відомі такі напрямки: дослідження соціально-історичної та
соціокультурної зумовленості виникнення, функціонування та зникнення
антропонімів; опис функцій антропонімів у мовленнєвій ситуації в умовах
двомовності та багатомовності, мовних і культурних контактів; вивчення
соціально-оцінних та експресивно-емоційних функцій антропонімів у
соціокультурному контексті; лінгвостатистичний та стратифікаційний аналіз
антропонімів; вивчення взаємодії інтернаціональних і національних елементів в
антропонімічних системах.
У структурі ономастикону художнього твору антропоніми часто посідають
центральне місце, позначаючи ті об’єкти, які становлять центр художнього
відтворення. Це оніми на позначення головних чи епізодичних персонажів, осіб,
опосередковано пов’язаних через їх дії, вчинки. Ці назви в художньому контексті
часто стають символами.
Антропонім, як і будь-який інший мовний знак, може виконувати різноманітні
функції. Поліфункціональність закладена у самій природі мовного знака. Проте у
художньому мовленні – конкретній ситуативній реалізації мови як системи – часто
відбувається актуалізація однієї з функцій мовного знака. При цьому інша
функція, залишаючись присутньою, частково деактуалізується, відступає на другий
план. Індикатором посилення певної функції поліфункціонального мовного знака у
поетичному тексті є система спеціальних засобів, серед яких можна відзначити
контекстуальне оточення та логічне або синтаксичне виділення. Контекст як
смислотворче середовище оніма в його синтагматичних і парадигматичних зв’язках
ґрунтується на співвідносних одницях, одні компоненти яких завжди служать
певним досвідом для сприйняття і розуміння реципієнтом інших.
Художня література має сталу традицію відображення характерних ознак персонажа
за допомогою антропоніма, що в літературній ономастиці передається
термінологічним зворотом “характеризуючі власні назви”. Створення ономаряду,
ланцюжка однотипних з певної точки зору ВН – прийом актуалізації експресії
антропонімів. Ув’язані в цілість і використані у невеликому контексті
(прикладом якого може
- Київ+380960830922