Ви є тут

Оптимізація процесу фізичного виховання в аграрних вищих навчальних закладах України з використанням комп'ютерних технологій.

Автор: 
Хрипко Людмила Володимирівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2003
Артикул:
0403U001194
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ І СТАНУ ЗДОРОВ'Я СТУДЕНТІВ У
ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
2.1. Характеристика поняття “фізичне здоров'я”.
Аналіз стану фізичного виховання учнів в Україні свідчить, що більшість з них
належно не піклуються про своє здоров'я. Ця тенденція характерна і для вищих
навчальних закладів, що впливає на ставлення до свого здоров'я дорослого
населення, яке бачить його через призму діяльності лікувальних установ і не
звертається до ефективних, економічно вигідних засобів оздоровлення, якими є
фізичні вправи. Тому не дивно, що в Україні середня тривалість життя чоловіків
складає 57 років, а середній вік жінок не досягає 70 років. З цього показника
Україна посідає 54 місце у світі (демографічний критерій розвинутих країн
досягає 76 років у чоловіків і 88 років у жінок) [25,28,45,67 й ін.]
У місті Києві за останні роки збільшилася кількість захворювань у підлітків на
30%. Майже дві третини юнаків не проходять військову службу тому, що потребують
лікування й оздоровлення. За даними Київського міського об'єднання “Центр —
Здоров'я”, що оцінювало рівень здоров'я учнівської молоді, встановлено, що 68%
учнів мають низький і нижчий ніж середній рівень здоров'я, 22,5% — середній і
лише 7,5% мають вищий, ніж середній і високий рівень здоров'я [92,93].
Існує багато підходів щодо визначення поняття “здоров'я”. Вони зумовлені
відсутністю чіткої класифікації його носіїв. Крім того, окремими авторами при
визначені терміну “здоров'я” за основу беруться різні його аспекти. Поширеною є
думка, що сформувати уніфіковане поняття “здоров'я” не можна шляхом механічного
об'єднання різних понять.
Більшість авторів вважають, що найкраще визначення “здоров'я” подав професор Г.
Сигериста, який у 1941 році сформулював його таким чином: здоровою можна
назвати ту людину, в якої гармонійно відбувається фізичний і розумовий
розвиток, ця людина добре адаптована до фізичного і соціального довкілля. Вона
вичерпно реалізує усі свої фізичні і розумові здібності, може пристосовуватися
до змін у природному довкіллі, якщо ці зміни не виходять за межі норми. Тому
здоров'я не полягає у відсутності захворювань. На цьому ґрунті постає
визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): здоров'я — це стан
повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність
хвороби чи фізичних дефектів [28]. Це визначення можна вважати правильним лише
з погляду методології, тому що воно має загальний характер.
“Здоров'я” — це такий стан організму людини, коли функції усіх його органів і
систем гармонійно функціонують у взаємодії з природним довкіллям і в організмі
відсутні які-небудь хворобливі зміни”. У термін “здоров'я” вкладаються не
тільки якісні, але й кількісні ознаки, оскільки існує поняття про рівень
здоров'я... До поняття “здоров'я” входить і соціальна повноцінність людини” (Г.
Л. Апанасенко, 1992, 1993, 1998).
На думку В. П. Казначеєва (1980), здоров'я — це комплекс резервних можливостей
організму, що забезпечують соціальну активність при максимальній тривалості
життя.
Н. М. Амосов, Я. А. Бендет (1981) вважають, що поняття “здоров'я” — це
винятково якісне поняття меж норми або комплекс звичних показників. Водночас
вони стверджують, що основним є поняття “кількість здоров'я”, що складається з
суми “резервних потужностей” основних функціональних систем. Однак усі ці
характеристики є винятково якісними і не встановлюють оцінний рівень здоров'я
конкретної людини. Таким чином неможливо провести порівняльний аналіз здоров'я
студентів чи виявити рівень впливу окремих чинників: способу життя, діяльності,
природного довкілля, спадковості.
Якщо ж узяти за принципову основу ідею про співдію між процесами здоров'я і
хворобами, то можна допустити, що процес формування патології відбувається на
тлі (з причини) зниження ресурсів здоров'я. Таким чином, щоб визначити стан
здоров’я, потрібно брати до уваги оцінку кількості здоров'я окремої особи.
Трьом рівням особистості (соматичному, психологічному і соціальному)
відповідають три аспекти здоров'я: соматичний, психологічний і соціальний
(духовний). Було б неетично і занадто біологізовано не брати до уваги вищі,
специфічно людські аспекти здоров'я, особливо якщо врахувати, що можливою є
взаємна компенсація одних елементів здоров'я іншими. Наприклад, недостатнє
соматичне здоров'я може бути компенсоване добрим психічним здоров'ям,
визначальними якостями особистості: силою волі, цілеспрямованістю. Однак ні
духовні, ні психічні аспекти здоров'я не здатні компенсувати важкі органічні
захворювання: інфаркт міокарда, мозковий інсульт, рак, діабет. У будь-якому
випадку ці стани обмежують соціальну активність індивіда, звужуючи можливості
його діяльності. Навіть практично здорові люди, яким притаманний різний рівень
соматичного здоров'я, мають неоднакову професійну придатність (“здоровий” — для
професії бухгалтера і “нездоровий” — для літуна і водолаза). Таким чином,
кількісна оцінка соматичного здоров'я — ось той критерій, що може бути
використаний для діагностики й оцінки заходів із зміцнення здоров'я.
Відповідно до поглядів А. Г. Щедріної [190], елементами (показниками) здоров'я
можуть бути кількісно охарактеризовані наступні п'ять ознак: рівень і
гармонійність фізичного розвитку, функціональний стан організму (його резервні
можливості, скажімо, серцево-судинної системи), рівень імунного захисту і
неспецифічної резистентності, наявність якого-небудь захворювання чи дефекту
розвитку, рівень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних настанов. Ядро
структури здоров'я, за А. Г. Щедріною, — стабільність гомеостазу, рівень якого
залежить від рівня адаптивності і саморегуляції організ