Розділ 2
2.1. Зобов'язання подружжя щодо взаємного утримання.
Подружжя серед суб’єктів аліментних правовідносин займає особливе місце,
оскільки чоловік та дружина не є родичами, їх відносини не охоплюються також
поняттям свояцтва. Сім’я як природне об’єднання осіб переважно заснована на
шлюбі, саме така сім’я найбільш повно може реалізувати свої соціальні функції.
Поряд з особистими відносинами подружжя законодавець приділяє велику увагу
регулюванню відносин між чоловіком і дружиною щодо взаємного утримання. Ці
відносини тісно пов’язані і обумовлені особистими, мають важливе самостійне
значення для належного виконання сім’єю економічної функції, а значить, і для
нормального функціонування сім’ї в цілому.
Ст. 32 Кодексу про шлюб та сім’ю України та ст.75 Сімейного кодексу України
зобов’язує подружжя матеріально підтримувати один одного. У літературі звичайно
підкреслюється зв’язок цього обов’язку з нормами моралі, гуманним принципом
взаємної підтримки та взаємодопомоги у сім’ї [110, с.113; 111, с.80; 132,
с.71]. Є.М.Ворожейкін прийшов до висновку при неправовий характер цього
обов’язку. Як зазначає А.М. Рабець, для такого висновку відсутні достатні
підстави. Обов’язок подружжя матеріально підтримувати один одного існує поза
аліментним правовідношенням, він є декларативним і разом з тим правовим,
оскільки закріплений у правовій нормі [168, с. 39]. З цим слід погодитись з
одним застереженням. Обов’язок подружжя матеріально підтримувати один одного не
є чисто декларативним, а має певне юридичне значення. Так, А.М. Рабець разом з
іншими авторами зазначає, що невиконання цього обов’язку може бути розцінене як
негідна поведінка у шлюбних відносинах, яка відповідно до ст. 35 КпШС України є
підставою для звільнення від аліментного обов’язку або обмеження його строком
[168, с.131; 219, с. 56].
О.Ю. Косовою була висловлена думка щодо необхідності чіткого розмежування у
законодавстві термінів “матеріальна підтримка”, “матеріальне утримання” та
“аліменти”. При цьому автор вважає аліментами тільки кошти, що сплачуються за
рішенням суду [95, с. 63]. Проте, як ми вже зазначали вище, український
законодавець пішов іншим шляхом і чітко не розрізняє поняття утримання та
аліменти, як у чинному сімейному законодавстві, так і у новому Сімейному
кодексі України. Таким чином, аліменти – це не будь-яка підтримка і разом з тим
не кошти, що сплачуються тільки за рішенням суду. Аліментне зобов’язання
подружжя виникає з настанням певного фактичного складу. Цей фактичний склад
охоплює наступні моменти:
Сторони знаходяться у шлюбних відносинах;
Уповноважене подружжя є непрацездатним;
Уповноважене подружжя потребує матеріальної допомоги;
Зобов’язане подружжя спроможне надавати утримання (аліменти).
Недійсний шлюб не породжує прав та обов’язків подружжя, проте згідно з ч.2
ст.49 Кодексу про шлюб та сім’ю України особа, яка не знала і не повинна була
знати про перешкоди до укладення шлюбу, в разі, якщо вона потребує матеріальної
допомоги, має право на одержання утримання, але при умові, що непрацездатність
її виникла за час шлюбу, визнаного недійсним. Наслідки, що встановлюються у
цьому випадку, мають своєю підставою не шлюб, визнаний недійсним, а факт
добросовісної помилки невинної особи, тобто новий фактичний склад, з якого
виникають права цієї особи [111, с.113; 168, с.72; 220, с.12].
У літературі підкреслюється, що обов’язок подружжя щодо утримання виникає
тільки на підставі зареєстрованого шлюбу. Фактичні шлюбні відносини, скільки б
вони не тривали, не можуть бути підставою для виникнення аліментних зобов’язань
[7, с.282; 42, с.112; 110, с.113; 167, с.8]. Була також висловлена точка зору,
згідно з якою і незареєстрований шлюб є шлюб, а не співжиття як тимчасовий
зв’язок чоловіка та жінки. Реєстрація шлюбу, з цієї точки зору, не входить у
якості елемента у фактичний склад, а є тільки умовою, за якої шлюб отримує
захист зі сторони закону [111, с.31]. Слід погодитись з В.І.Даниліним та
С.І.Реутовим, що шлюбне правовідношення виникає за наявності фактичного складу,
обов’язковим елементом якого є факт реєстрації шлюбу [36, с.66]. Разом з тим
зауваження В.І. Даниліна та С.І.Реутова щодо визначення фактичних шлюбних
відносин не є обгрунтованими. Справа у тому, що автори “Действующего
законодательства о браке и семье” взагалі не використовують словосполучення
“фактичні шлюбні відносини”, вони розрізняють:
1) зареєстрований шлюб;
2) шлюб, що не зареєстрований, а тому не має правового захисту;
3) співжиття як випадковий зв’язок чоловіка і жінки [111, с.31].
Шлюб незалежно від його реєстрації на відміну від співжиття спрямований на
створення сім’ї [111, с.29].
Наведені висновки не можна визнати такими, що відповідають діючому закону, але
прийнятий Сімейний кодекс України поширив права та обов’язки подружжя щодо
взаємного утримання на “фактичне подружжя”, якщо вони тривалий час проживали
однією сім’єю. Ми схвалюємо цю новелу, але пропонуємо конкретизувати поняття
“тривалий час”, встановивши його термін – не менше п’яти років.
А.Стельмахович пропонував закріпити як суттєву ознаку шлюбних відносин -
співжиття більше року [95, с.61]. Слід визнати, що саме такий строк є досить
зручний для доведення існування фактичних шлюбних відносин. За цей час сімейне
життя вже складається певним чином і виявляється перед сторонніми особами.
Проте А.Стельмахович розглядав реєстрацію шлюбу тільки як найкращий доказ його
існування, ми ж пропонуємо прирівняти осіб, що знаходяться у фактичному шлюбі,
до подружжя тільки щодо аліментування. Тому автор дисертаційного дослідження
орієнтується на наукову літературу і судову практику, яка розглядає як верхню
межу нетривалого п
- Київ+380960830922