Вы здесь

Організаційно-економічний механізм структурної корекції промислового виробництва регіону.

Автор: 
Длугопольський Олександр Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U001331
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУРНО-РЕГУЛЮЮЧИХ МЕХАНІЗМІВ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В
ПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ РЕГІОНУ
2.1. Оцінка потенціалу та стану розвитку промисловості регіону як основа
визначення пріоритетів структурної корекції
У виявленні організаційно-економічних проблем структурної корекції промислового
виробництва регіону необхідно дослідити питання оцінки фінансового стану,
динаміки розвитку промисловості в складі регіональної господарської системи,
економічного потенціалу промисловості, які об’єктивно каталізують або гальмують
перспективні структурні зміни та виступають основою вироблення пріоритетів
структурних реформ.
Оскільки в дослідженні структурна корекція промисловості розлядається в складі
регіональної господарської системи, то усі аспекти трансформаційних змін в
структурі промислового виробництва аналізуються на мезоекономічному рівні,
проте в нерозривному зв’язку з макро- та мікросередовищем структурних реформ.
Питання окреслення меж просторового розміщення промислового виробництва при
формуванні його структури не можна обійти увагою через невизначеність та
розми-тість поглядів щодо формулювання сутності та основних характерних ознак
регіону.
Зарубіжні вчені-економісти (зокрема, американські дослідники) під регіоном
розуміють і частину штату, і окремий штат, і декілька штатів в їх сукупності.
[295] Французький вчений С.Буасьє розглядає регіони як квазікомпанії, по
відношенню до яких необхідно застосовувати корпоративні методи управління.
[288] Вітчизняні науковці досить часто ототожнюють категорії “район” та
“регіон” [229, с.1111], багато авторів до регіону відносять і
адміністративно-територіальну одиницю, і міжадміністративну територію, що
виділяється по визначеній ознаці для вирішення конкретних проблем. [224]
Вагомий внесок в розвиток теорії економіки регіонів, економіки галузей
народного господарства був зроблений радянським економістом, академіком АН СРСР
М.М.Некрасовим, який безпосередньо і ввів у наукову лексику поняття “регіон”,
розглядаючи його як велику територію країни з більш-менш однотипними природними
умовами та характерним напрямом розвитку продуктивних сил на основі
співвідношення комплексу природних ресурсів з відповідною матеріально-технічною
базою, виробничою та соціальною інфраструктурою. [223; 224]
За умов трансформації економіки соціально-економічне районування доцільно
вивчати не лише в системі внутрішніх змін, як це робилось за
командно-адміністративного режиму СРСР, але і в напрямку глобалізації,
включення в систему світогосподарських зв’язків. Дослідження економіки регіонів
за перехідних умов до ринкових відносин ставить актуальні завдання вбудови
кожного регіону в загальну ринкову модель держави. В цьому ракурсі варто
звернути увагу на концепцію засновника “просторової економіки” А.Льоша та його
послідовників (А.Вебера, В.Кристалера, І.Тюнена), а також на теорію
М.Яснопольського - засновника наукової школи “просторової фінансової
економетрії”. [84; 138; 203]
Згідно теорії А.Льоша основним районоутворюючим фактором вважається не
виробництво чи його розміщення, а ринки збуту різної сегментної спеціалізації.
Відповідно до власної концептуальної ідеї він визначав три типи економічних
районів: прості ринкові зони; сітки районів (сукупність зон збуту одного і того
ж товару) та районні системи (система районних мереж різних ринків). Останній
тип економічних районів Льош назвав економічним ландшафтом. [203, с.209]
Узагальнюючи численні теоретичні підходи та конкретизуючи просторові межі
наукового дослідження, під регіоном будемо розуміти господарську територію, яка
виділяється всередині країни своїм економіко-географічним розташуванням,
природними та трудовими ресурсами, структурою і спеціалізацією господарства,
екологічними, соціальними, культурними та економіко-технічними проблемами,
своєю роллю в національному та міжнародному поділі праці. Задля зручності та
об’єктивності аналізу регіон будемо розглядати як адміністративно-територіальну
одиницю (область), найбільш замкнену відтворювальну систему з чіткою
управлінською структурою. Для більш змістовного аналізу
структурно-трансформа-ційних процесів в промисловості регіону порівняння будемо
проводити не лише на рівні “область-країна”, але і щодо окремих територій, які
в процесі структурних реформ опинилися в позиції аутсайдерів з постійним
відставанням в соціально-економічному розвитку від промислово розвинених
областей та країни в цілому. Проблема поляризації регіонального розвитку
України з року в рік посилюється (у 1991 р. диференціація між максимальним та
мінімальним значенням показника випуску промислової продукції на душу населення
в регіональному розрізі станови-ла 2,2 рази, у 1999 р. - 12 разів; частка
найменш промислово розвинутих регіонів в загальному обсязі виробництва
скоротилась з 7,7 до 3,2%; співвідношення між доходами на душу населення в 1999
р. склало 6,5 разів, між надходженням податків - 9 разів [20, с.148]), що
викликає необхідність вироблення науково виваженої структурної державної
регіональної політики (додаток З). До регіонів, для яких першочерговим
завданням постає трансформація структури економіки та промисло-вості з метою
досягнення ефективного та самодостатнього розвитку, виходу на світові ринки
збуту екологічно чистої конкурентоспроможної продукції, локалізації достатньої
кількості коштів, що одержують органи місцевого самоврядування з правом
самостійного визначення напрямів їх використання і контролю, відносяться,
головним чином, області аграрно-індустріального спрямув