Вы здесь

Знаки необарокової культури у творчості Валерія Шевчука: компаративні аспекти

Автор: 
Городнюк Наталія Андріївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U001950
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЗНАКИ НЕОБАРОКОВОЇ КУЛЬТУРИ ТА ЇХ ХУДОЖНІ КОРЕЛЯТИ
Культурні знаки прози Валерія Шевчука можуть бути прочитані й усвідомлені лише в контексті його літературознавчих, історичних та культурологічних студій, більшу частину яких присвячено бароковому пласту української культури. Письменник широко відомий як упорядник численних збірок барокових творів ("Аполлонова лютня", "Пісні Купідона", "Марсове поле", "Антологія української поезії"), як перекладач творів І.Вишенського, П.Могили, Г.Сковороди, С.Величка, автор наукових розвідок з історії давньої і нової української літератури "Муза роксоланська: Українська література ХІІІ - ХУІІ ст.", "Енеїда" І.Котляревського в системі літератури українського бароко", ряду есе, нарисів, статей. Художня і наукова творчість Шевчука постає двобічною сутністю одного явища - прагнення дослідити витоки і спадковість нашої культури, це ніби два аспекти аналізу роботи Духу, його взаємодоповнювальні ланки. Так, у вступних зауваженнях до першої частини "Музи роксоланської" дослідник зазначає: "... наш конспект - не історія того, що було, функціонувало й впливало на українця тих часів, а тільки того, що з тієї літератури збереглося в автентичних пам'ятках; відтак і картину створюємо цілком принагідну" [1, с. 6]. У своїй же художній прозі митець прагне заповнити лакуни, що утворилися, відновити цілісність структури української культурної ідентичності, подаючи власний варіант інтерпретації необхідних структурних ланок.
У культурному універсумі Шевчука виразно окреслюється коло образів та ключових слів, які стають знаковими у його художній та науковій творчості: слово, книга, сад, бібліотека. Аналізу цих знаків культури в контексті необарокової парадигми, їхніх художніх корелятів, специфіки та модифікацій і присвячено другий розділ.
2.1. Слово як знак: синтез Логоса і verbum'a
(В.Шевчук, М.Павич, У.Еко)
Образ Слова у Валерія Шевчука незмінно набуває знакових характеристик, постаючи то як синтез двох знакових концептів культури - грецького Логоса та латинського verbum'a, то як художній корелят одного з них. Перш ніж послідовно розглянути кожен з цих варіантів у порівнянні з відповідними у М.Павича та У.Еко, відзначимо особливу увагу до студій зі словом і до слова як об'єкта варіювання у постмодерному необароко: слово стає тут знаком мовної свідомості культури (від античності до сьогодення). У Шевчука серед культурно-смислових ареалів слова виразно окреслюються греко-іудейсько-візантійські та латинські традиції, для адекватного прочитання яких необхідний стислий екскурс в історію семіотизації слова.
Витоки візантійського образу Слова, широко засвоєного давньоруською естетикою, сягають давньогрецької концепції Логоса. Гр. ????? - термін давньогрецької філософії, що означає одночасно "слово" (або "речення", "висловлювання", "мовлення") і "смисл" ("поняття", "судження", "зміст"), при цьому "слово" береться не у чуттєво-звуковому, а винятково у смисловому плані, але й "смисл" розуміють як щось явлене, оформлене і тому "словесне". У філософії логос первинно означав "роздум" як в об'єктивному, так і в суб'єктивному смислі, тобто як слово про певний предмет, як здатність до роздумів узагалі, а також як смислова впорядкованість буття і свідомості; сутність природи, її розумне начало (Геракліт); сукупність формоутворюючих потенцій Космосу (стоїки); еманативна здатність верховної субстанції, що формує верховний світ (неоплатонізм) [2, с. 116 - 117; 3, т. 2, с. 45]. Таким чином, у класичній античній інтерпретації Логос постає субстанціальною, а не особистісною сутністю.
В іудейських та християнських ученнях поняття "Логос" переосмислюється як Слово (уособлення) "живого" Бога, що викликає цим Словом речі із небуття. Так, особливе значення у цьому плані мала система Філона Олександрійського, який на початку нашої ери намагався поєднати результати грецької умоглядності з одкровеннями Старого Заповіту, інтерпретуючи Логос як посередню ланку між Богом і світом. За Філоном, Логос - це 1) сила і розум самого Бога, його безпосередня еманація; 2) ідея світу, що містить у собі сукупність усіх першообразів творіння (ідеальний план творіння); 3) творча енергія, яка створює собою й наділяє душею світ, виявляючись у всій його різноманітності; 4) посередник Одкровення - Син Божий [3, т.2, с. 46 - 47]. Філон закінчує дохристиянський період історії Логоса, займаючи проміжне місце між Логосом грецької філософії та Логосом євангельського вчення.
Християнський Логос - це предковічний образ Бога, Слово Боже, яким створено все суще, Боже Одкровення, втілене в Ісусі Христі. Часом Слово тотожне і рівне Богові: "Споконвіку було Слово, і Слово у Бога було, і Слово було Бог" (Ін. 1:1); часом виступає як його породження, атрибут, животворяща сила: "Словом Господнім учинене небо..." (Кн. Пс., Пс. 32). Християнська догматика стверджує субстанціальну тотожність Логоса Богу-Отцю, чиє Слово являє собою Христос, і розглядає його як другу іпостась Трійці. Вся історія земного життя Ісуса Христа інтерпретується як втілення й олюднення Логоса, який приніс людям Одкровення і сам був цим Одкровенням ("Словом життя") [2, с. 117].
Панування ірраціональних філософсько-релігійних напрямків у культурі пізньої античності, під впливом якої формувалася візантійська естетика, спричинило перенесення вищих ступенів пізнання (перш за все, релігійного) у сфери позараціонального досвіду - релігійно-містичного та емоційно-естетичного, що об'єктивно підвищує увагу до сфери естетичного. З іншого боку, трансценденталізація головного об'єкта пізнання в християнстві призводить до підвищення значимості усіх засобів вираження й означування цього об'єкта, висуваючи на перший план проблему образу в усіх його аспектах та формуючи образно-ієрархічне розуміння універсуму [4, с. 28 - 29]. Так, створення світу сприймається тут більше в естетичному плані. Світ, сприйнятий як витвір Митця, постає як сховище особливої інформації, закладеної Богом. Відтак усе буття є величезною і всеохоплюючою системою образів-симв