Ви є тут

Формування конкурентного середовища в економіці України

Автор: 
Щербакова Таміла Анатоліївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2003
Артикул:
0403U002147
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА УМОВИ СТВОРЕННЯ
КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1. Сучасні напрями антимонопольного регулювання та
можливість використання їх в економіці України

Антимонопольна політика є одним з найважливіших елементів економічної політики держави в ринкових умовах, яка спрямована на підтримку економічної конкуренції та боротьбу з негативними проявами монополізму. Зміст цієї політики визначено у статті 42 Конституції України: "...Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом"[61,с.12], Законах України "Про захист економічної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про природні монополії", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Здійснення антимонопольної політики в Україні покладено на Антимонопольний комітет України, утворений у 1993 році, згідно зі статтею
3 "Завдання Антимонопольного комітету України" Закону України "Про Антимонопольний комітет України". Указом Президента України від 27 червня 1999 року №741/99 "Про врегулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України" врегульовано низку важливих правових аспектів діяльності Комітету, що до того залишалися невирішеними. Зокрема, визначено місце Комітету в системі органів державної влади, встановлено, що Антимонопольний Комітет України є центральним органом виконавчої влади з спеціальним статусом.
Уточнено мету й завдання Комітету. Згідно зі статтею 1 Указу, метою діяльності Антимонопольного комітету України є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, а основними завданнями - запобігання порушенням антимонопольного законодавства виявлення і припинення їх; контроль за економічною концентрацією; сприяння розвитку добросовісної конкуренції.
У 1994-1995 рр. було сформовано систему територіальних відділень, які функціонують в Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополь. З метою сприяння розвитку конкуренції здійснюють систематичний розгляд стану дотримання антимонопольного законодавства керівниками державних органів та органів місцевого самоврядування у відповідних галузях та регіонах, вживають заходи щодо запобігання його порушенням, усунення наявних штучних адміністративних бар'єрів вступу суб'єктів господарювання на ринок, які заважають розвитку конкуренції, а також недопущення прийняття рішень, що можуть негативно вплинути на її стан.
Антимонопольне законодавство являє собою сукупність законодавчих і нормативних актів, які обмежують монополістичну діяльність окремих фірм та їх об'єднань. Як приклад наведемо аналіз антимонопольного законодавства США і деяких країн Європи. Відомо, що перші державні акти щодо регулювання антимонопольної діяльності мали місце у Великобританії ще в XVII ст., коли було прийнято ряд законів, які забороняли виявляти монопольну діяльність у торгівлі та інших випадках комерції. Проте ці перші заходи держави мали обмежений і епізодичний характер. Надалі історично склалося дві системи антимонопольного регулювання - американська та західноєвропейська.
Вперше антимонопольне законодавство почало діяти в США, де в 1890 р. був прийнятий антитрестівський Закон Шермана, відомий як "хартія економічної свободи". Саме цей закон заклав основи світової практики антимонопольного регулювання. Американську систему антимонопольного законодавства прийнято в Аргентині та інших державах. Європейська система, крім держав Західної Європи, діє в Австралії, Новій Зеландії, ГСАР. Проміжне становище між цими двома системами займає законодавство ФРН. Це пояснюється тим фактом, що антимонопольне законодавство цієї держави поряд з загальною нормою про заборону монополій передбачає велику кількість винятків з цього принципу.
В сучасному економічному житті антитрестівська політика США визначається відповідним законодавством, яке базується на дотриманні таких принципів:
- заборона будь-якого договору, об'єднання, змови з метою обмеження виробництва товарів і торгівлі;
- будь-яка особа, яка монополізує чи пробує вступити в союз або змову з іншими особами з метою монополізації ринку, вважається винною у скоєнні злочину;
- заборона злиття між підприємцями, побічне або пряме здійснення через придбання капіталу іншої фірми, якщо результатом цього можливе послаблення конкуренції або посилення тенденцій до утворення монополій.
Характерною особливістю цього законодавства є його запобіжний характер, який виходить з того, що легше запобігти виникненню монополій, ніж ліквідувати вже наявні. При цьому головну роль відіграє визнання не розміру компанії, а наявності в ній можливості монополізації всього економічного сегмента [ 94,с.136 ].
І як наслідок під монопольною владою розуміють не частку ринку, що займає фірма, а навпаки, спроможність фірми контролювати ринок і виключати конкуренцію. Звідси завдання державного регулювання зводиться до ліквідації можливостей фірми використати своє становище.
За останні роки антитрестівське законодавство зазнало змін, що оцінюють як прояв економічної доцільності. Частково це пояснюють трансформацією економічної теорії, що відбулась останніми роками. Провідні економісти повністю не поділяють панівної думки про зростання концентрації ринку як згубний наслідок його функціонування. Більше того, з точки зору ефективності, злиття компаній здатне створити низку потенційних переваг. У теперішніх умовах цей процес розглядають як важливий інструмент, за допомогою якого посилюється вплив акціонерів на менеджерів і членів рад директорів фірм і підприємств [35, с. 369].
Якщо раніше практику злиття розглядали виключно у контексті внутрішньої економічної системи, то тепер враховують міжнародну кон'юнктуру й конкуренцію. Злиття кількох національних компаній може тільки посилити їх конкурент