Вы здесь

Удосконалення організаційно-економічного механізму у сфері поводження з промисловими відходами (на прикладі Черкаської області)

Автор: 
Бєляєва Світлана Станіславівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U002835
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СТРАТЕГІЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ
ПРОМИСЛОВИМИ ВІДХОДАМИ
2.1. Шляхи вдосконалення організаційно-економічного механізму
управління промисловими відходами
Стратегічним спрямуванням у вирішенні проблеми зменшення негативного впливу на
ресурсно-екологічні системи є організація нового підходу до управління
відходами на основі всебічної комерціалізації відходокористування, стимулювання
підприємництва у сфері використання відходів, формування ринку вторинних
ресурсів, впровадження нових технологій [61]. Реалізує державну політику в
галузі екології, зокрема здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне
управління та контроль галузі охорони навколишнього природного середовища,
раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство
екології та природних ресурсів України. Державна екологічна інспекція виконує
функції державного контролю. Державна система екологічного моніторингу довкілля
визначається як інтегрована інформаційна система, яка здійснює збирання,
збереження та оброблення інформації для відомчої та комплексної оцінки і
прогнозу стану природного середовища, біоти та умов життєдіяльності, вироблення
обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних,
екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, вдосконалення
відповідних законодавчих актів, виконання зобовґязань України з міжнародних
екологічних угод, програм, проектів і заходів. Міністерство екології та
природних ресурсів відповідальне за процеси, що відбуваються у сфері охорони
довкілля в державі.
В Україні стратегічне управління екологічною безпекою здійснюють Верховна Рада
України і Кабінет Міністрів. Серед функцій Верховної Ради – законодавче та
правове забезпечення екобезпеки, формування загальнодержавної екологічної
політики. До функцій Кабінету Міністрів входить її реалізація. Існує певним
чином встановлена ієрархічна залежність між управлінськими структурами різного
рівня, починаючи із загального управління екологічною безпекою Президентом
України, Радою національної безпеки та оборони України, Кабінету Міністрів
України, Постійно діючою комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та
надзвичайних ситуацій. В системі управління екобезпекою вирізняються
спеціалізовані державні установи та органи, які здійснюють надвідомчий контроль
та управління; комітети, які управляють окремими природними ресурсами;
відповідні міністерства та інспекції для функціонального управління
екобезпекою.
Всі вищезазначені органи в сукупності і складають функціональну структуру
управління. Аналогічно зазначеній схемі створюються і територіальні структурні
угрупування управління екобезпекою. Управління техногенно-екологічною безпекою
в широкому, змістовному контексті є розвґязанням певної ділеми із позитивними
та негативними властивостями. Якщо зараз управління техногенно-екологічною
безпекою здійснюється згідно реальної інформації і на основі більш-менш
простої, зрозумілої управлінської методології, але по суті ситуативно, post
factum, відірвано від інших благ - складових еколого-економічної системи (далі
– ЕЕС) та далекосяжних перспектив змін їх станів, то в іншому випадку
управління техногенно-екологічною безпекою здійснюється в парадигмі сталого
розвитку як однієї з складових блага ЕЕС, де управління техногенно-екологічною
безпекою по звичайній методології виступає як додаткове. В результаті
необхідною має бути принципово нова цілісна управлінська методологія [129].
Серед головних методів управління якістю навколишнього природного середовища –
структуризація управління, яка передбачає певну послідовність дій, зокрема:
- розробку методу представлення системно-структурних блок-схем і звґязків із
визначеними напрямками інформаційних потоків;
- визначення системи основних показників управління екобезпекою, їх
класифікацію;
- визначення стратегії і тактики управління, ранжування основних чинників та їх
вкладу у вирішення екологічних проблем;
- пошук та вибір адекватних моделей еколого-економічної системи, що може стати
підгрунтям для визначення оптимального управління екобезпекою;
- розробку системи нормативних показників якісних параметрів природного
середовища [7].
Швидке та ефективне реагування на зміни в організаційній структурі та
компетенції органів влади, збалансованість у відповідності конкретних заходів
діючим законодавчим актам, врахування структурної перебудови економіки, зміни
форм власності тощо повинні створити позитивний імпульс щодо сприяння
оптимізаційним процесам у сфері поводження з відходами виробництва.
Не зважаючи на ряд прийнятих за останні роки відповідних документів стосовно
відходів на місцях, здебільшого, йде повільний процес у цій сфері діяльності.
У додатку К представлено узагальнену схему утворення органів управління у сфері
поводження з виробничими відходами.
Перш за все, уваги потребує налагодження чітко окреслених дій на обґєктному
рівні, адже проблема забруднення довкілля, насамперед, починається з певного
локального місця виникнення, отримуючи без належного впровадження
природоохоронних заходів умови прискорення тенденційного руху до поглиблення
процесу розширення мережі негативного економіко-екологічного впливу.
За умов дотримання системи вимог і регламентів з безпечної діяльності та
функціонування обґєктів, чітко спланованої роботи підрозділів та окремих
спеціалістів, які повинні виконувати функції запобігання
і реагування на надзвичайні ситуації, локального моніторингу навколишнього
природного середовища та потенційно небезпечних обґєктів, впрова