РОЗДІЛ 2
БЮДЖЕТУВАННЯ НА ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ТА ЙОГО ОЦІНКА
2.1. Аналіз позитивних та обмежуючих факторів використання бюджетування.
Фінансове планування та бюджетування є досить ефективними інструментами управління фінансовими ресурсами, грошовими потоками й фінансовими результатами підприємства, які сприяють підвищенню ефективності діяльності й укріпленню фінансового стану останнього. Слід відмітити, що необхідність використання фінансового планування та бюджетування в управлінні будь-яким підприємством обґрунтовується різними авторами не тільки в літературі з менеджменту [26, 42, 65, 88], особливо - фінансовому [9, 20, 47, 81, 95, 98, 110, 111, 114, 133], але й у працях, присвячених основам бізнесу [19, 31, 124], фінансам [11, 43, 104], управлінському обліку [17, 33, 49, 66, 68, 108, 123] й контролінгу [30, 50, 51, 60, 102]. І все ж, на вітчизняних підприємствах, даний інструмент управління поки що не знайшов достатнього практичного застосування й розповсюдження. В зв`язку з цим, вважаємо за необхідне, дослідити сучасний стан фінансового планування; об`єктивні й суб`єктивні фактори, які обмежують застосування бюджетування, а також позитивні аспекти впровадження останнього, на вітчизняних підприємствах.
З метою дослідження сучасного стану фінансового планування та бюджетування, на вітчизняних підприємствах було здійснено збір інформації методом анкетування (зразок анкети подано в додатку А). Проведене дослідження показало, що фінансове планування та бюджетування, в більшості сприймається як суттєвий фактор успіху, хоча в значній мірі ставиться під сумнів доцільність їх використання за умов невизначеності. Під час дослідження, автором було проведено анкетування переважно працівників економічних підрозділів та керівників 205 підприємств України. До вибірки увійшли великі, середні й малі підприємства, як за чисельністю працюючих так і за обсягами реалізації, які здійснюють свою діяль-ність в різних галузях народного господарства, й перелік яких подано в додатку Б.
Результати обробки даних про ситуацію, що склалась на вітчизняних підприємствах, відносно фінансового планування та бюджетування, представлено в додатку В. Дані результати свідчать про досить високий відсоток підприємств, які складають фінансові плани за тими чи іншими фінансовими показниками - 85,4% від загального обсягу анкетованих. Крім того, просліджується чітка залежність використання елементів фінансового планування від розмірів підприємств як за чисельністю працюючих, обсягами реалізації, кількістю існуючих окремих напрямків діяльності. Зокрема, якщо в групі підприємств з чисельністю до 10 чоловік, плануванням тих чи інших фінансових показників займається всього - 65,5% респондентів, то вже в групі з чисельністю від 50 до 99 чоловік - 92,6%, а на підприємствах з чисельністю понад 250 чоловік, даний показник досягає рівня - 100,0%. В групі підприємств з обсягом реалізації до 100 тис.грн./місяць, плануванням тих чи інших фінансових показників займається - 68,8% респондентів, а в групі з обсягом реалізації понад 1 млн.грн./місяць - 100,0%. В залежності від кількості окремих напрямків діяльності теж просліджується диференціація щодо використання окремих елементів фінансового планування, так в групі підприємств з одним напрямком діяльності, планують різні аспекти діяльності - 68,9% респондентів, а в групі з трьома й більше напрямками діяльності - 100,0% респондентів. Слід також відмітити, що 14,6% респондентів взагалі не використовують фінансове планування, а 18,5% респондентів, які використовують фінансове планування, висловили точку зору, що фінансове планування ніяким чином не впливає на результати діяльності підприємств. Недовіра до формалізованого фінансового планування, базується перш за все на переконанні, що головний фактор досягнення успіху підприємства - це підприємницький талант, вміння швидко й точно орієнтуватись у ринковому просторі, який постійно змінюється. Дійсно, крім формалізованого планування, практично кожен керівник використовує та звані "інтуїтивні передбачення", тобто планування яке базується на досвіді керівника, його "здоровому глузді й холодному розрахунку", творчих здібностях тощо [1, с. 21]. Причому, інтуїтивне планування може успішно використовуватись разом з формалізованим плануванням, а в деяких випадках може бути й більш ефективним. Однак, на середніх та великих підприємствах, особливо при наявності декількох напрямків діяльності, рішення не можуть прийматися виключно на основі інтуїції й особистих відчуттів багатьох менеджерів, які мають іноді різну уяву про те, що краще для підприємства й майже завжди діють перш за все забезпечуючи свої власні цілі й інтереси. Виникає необхідність у формалізації процесу прийняття рішень, включаючи попереднє визначення цілей і поточних завдань, в координації дій різних відділів та підрозділів (відділень, філій тощо), а також посадових осіб, з тим щоб їх діяльність сприяла досягненню завдань, які стоять перед підприємством, вкладаючись у рамки його фінансових можливостей (при цьому, пріоритет у виділенні фінансових ресурсів повинен віддаватись найбільш ефективним проектам, угодам і т.д., перш за все, підрозділам, які діють з максимальною ефективністю), крім того, всі дії повинні бути контрольованими. Для цього, по-перше, необхідне здійснення контролю не тільки наступного (шляхом оцінки фактично досягнутих результатів), оскільки він є малопродуктивним, але й попереднього (шляхом визначення цілей і поточних завдань, вибору дій, які сприяють мінімізації витрат, збільшенню прибутку і покращенню фінансового стану підприємства), по-друге, контроль повинен здійснюватись не з суб`єктивних позицій окремих осіб, а на більш об`єктивній основі, наприклад, шляхом порівняння з бюджетними показниками.
Враховуючи вищенаведене, можна погодитись з тим, що перспективи фінансового управління, важливою складовою якого є бюджетування, напряму пов`язані з розвитком діяльності підприємств. За сьогоднішніх обставин сис
- Київ+380960830922