РОЗДІЛ 2.
ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
2.1. Інновації та соціально-економічна стратегія розвитку України
Для виходу економіки України з кризового стану й забезпечення її динамічного розвитку необхідно привести в дію комплекс взаємозалежних державно-правових, виробничо-економічних і управлінських факторів ефективного освоєння виробництвом науково-технічних розробок, включаючи інноваційні технології.
B умовах адміністративно-командної системи господарювання науково-технічні розробки здійснювалися переважно за рахунок бюджетного фінансування і часто не продавались, а передавалися у виробництво. Якщо ж і відбувалась купівля-продаж, то лише стосовно планових завдань і за гарантованими цінами, що сплачувалися замовником з централізовано виділених коштів. Активність йшла не стільки від споживача, скільки від виробника. З одного боку, це призвело до того, що науково-технічні розробки доводилось в буквальному значенні "упроваджувати" в наказовому порядку, а з іншого - знижувало вимогливість замовника до її ефективності. Таким чином науково-технічний прогрес в цілому виявлявся економічно неефективним [74, с.179].
Незважаючи на створений в Україні могутній науковий потенціал, в ряді важливих напрямків науково-технічного прогресу в силу вищезазначених причин було допущено відставання від світового рівня, не забезпечувався випереджальний розвиток науки і техніки. В спадщину від колишнього СРСР Україні дісталась надмірна мілітаризація науки, технологій та економіки.
Перехід прикладної науки на госпрозрахунок, надання товару статусу науково-технічної продукції, продаж її за договірними цінами в умовах реформування економічного життя України повинні були прискорити науково-технічний прогрес й активізувати інноваційну діяльність. Однак цього не відбулося через те, що не було створено ринку науково-технічної продукції та послуг. Навпаки, підвищення цін на науково-технічні розробки (поряд з переходом підприємств на самофінансування) призвело до спаду зацікавленості підприємств в освоєнні нововведень. Крім того, за кордоном фірми купують розробки в комплекті з відповідними технологіями, устаткуванням і навіть матеріалами. Нашим же державним підприємствам доводиться платити лише за ідеї "у голому вигляді" за договірними (а не ринковими цінами). Опісля їм самим необхідно розробляти технологію, проектувати і робити (купувати) устаткування, освоювати виробництво [74, с.180].
Діючий господарський механізм не забезпечує сьогодні реальних економічних умов для розвитку науково-технічного прогресу як основного фактора росту ефективності виробництва.
Подолання кризових явищ у сучасній економіці України доцільне за умови введення в дію численних факторів суспільно-економічного прогресу. Однак ключові з них повинні опиратися на нові, високі технології, державну підтримку інноваційних підприємництв.
Впровадження високих технологій. Поряд із суспільно-політичними, національними, культурними, однією з головних причин розпаду СРСР була стагнація його економіки в останні роки існування та недостатнє освоєння високих технологій. Світовий досвід переконує, що насиченість матеріального виробництва високими технологіями - найважливіша складова економічного успіху сучасних розвинених країн.
Високі технології - це такі, що створюються завдяки використанню новітніх досягнень науки, які з'являються в результаті процесу "саєнтифікації" [174, с.181]. До них належать технології сучасної електроніки, різноманітні процеси, що опираються на комп'ютерні засоби, біотехнології тощо. Їх об'єднує те, що базою, головними компонентами є наукові знання та інформація, а не інтенсифікація витрат матеріальних ресурсів і праці.
У розвинених країнах галузі, в яких застосовують високі технології, становлять значну частину додаткової вартості. Наукомістка продукція, яка випускається за допомогою високих технологій, забезпечує конкурентноздатність на світовому ринку серед країн, корпорацій, компаній, фірм. Виробництво й експорт наукомісткої продукції сприяють розвитку економіки швидкими темпами. Про це свідчить досвід Японії, Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру, Чилі, Іспанії та інших країн.
Незацікавленість вітчизняних підприємств в освоєнні нових технологій призводить до подальшого зниження експорту наукомісткої продукції (який і без того в країні є незначним). По її експорту Україна відстає від розвинених країн у середньому на порядок, а від країн, які лідирують у цій галузі, - у 30 разів [140, с.216]. Прогноз розвитку економіки України, підготовлений провідними українськими вченими, свідчить, що ймовірність самостійного створення нових технологій, які дозволять випускати наукомістку продукцію, невелика. Так, у 2000 р. їх кількість становила тільки п'яту частину від загального числа. Більше того третина з них дублює технології уже створені в інших країнах, а третина відстає від них [140, с.161].
Технологічна відсталість ряду галузей промисловості України обумовлює низьку продуктивність праці, високу ресурсо- й енергоємність виробів, що випускаються.
В таких умовах у ряді випадків доцільним є залучення сучасних технологій, розроблених в інших країнах, їх швидке освоєння. Останні вимагають створення сприятливих умов для розгортання інноваційних процесів.
Розробка та залучення високих технологій, організація на основі їх нових виробництв є надзвичайно важким і складним процесом та особливо в умовах України, з недостатньою кількістю засобів виробництва великою кількістю застарілих виробництв. А тому важливим є уже випробуваний у багатьох країнах метод злиття нових і "старих" технологій. Він сприяє об'єднанню якостей, закладених в потенціалі нових технологій, із уже досягнутими перевагами традиційних технологій. Це дозволить знаходити такі інноваційні рішення, що найкраще відповідатимуть потребам України. Фактично такі технологічні рішення вже є і ними ще раніше скористалися ряд країн.
Така інноваційна політика дає мо
- Київ+380960830922