РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНУВАННЯ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ ЯК ВИЯВ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ ПИСЬМЕННИКА
2.1. Фразеологія авторської мови та мови персонажів
Аналіз мовних засобів в індивідуально-авторському стилі передбачає спостереження не лише над закономірностями та особливостями добору мовного матеріалу, а й над його використанням. Дослідник ідіостилю повинен визначити не тільки що, а і як використовує автор. "З'ясувати закономірності функціонування цих характеристик [використання мовних засобів - Ю.К.] можна лише в контексті, бо тільки в ньому здатен актуалізуватись - набути стилістичної функції - будь-який елемент мовного рівня" [58, с. 6]. Це повною мірою стосується і фразеології як компонента індивідуально-авторського стилю письменника. Не випадково наступним етапом у розвитку фразеології після вивчення семантичних розрядів і структурних типів ФО стало вивчення їх функціонування у різних типах текстів.
Одним з аспектів вивчення фразеології в складі ідіостилю є аналіз стійких словосполучень з погляду опозиції мова автора / мова персонажів. "Реалізація індивідуальних можливостей художнього стилю митця, ? вважає Р. Міщук, ? можлива лише через авторське мовлення і мову його персонажів" [95, с. 164]. Авторська мова художнього твору є одним з компонентів формування образу автора. В. Виноградов писав: "Особливо важливе місце посідають питання про стилістичну структуру образу автора і про образи героїв, пов'язані з історично змінюваними принципами відбору й синтезу мовних засобів у різних літературних течіях" [28, c.107]. На думку А. Соколова, образ автора або авторська особистість є одним з найважливіших компонентів літературного твору [128, c. 156]. І. Попова так визначає особливості авторської мови порівняно з мовою персонажів: "Авторська мова являє собою найбільш адекватне і нормативне втілення загальнонародної мови і лише почасти зумовлена мовною характеристикою героїв, у той час як мова дійових осіб неоднорідна і залежить від належності їх до певного соціального прошарку, по-перше, і, по-друге, від тих індивідуальних рис характеру, яких надає їм задум письменника" [114, c. 141]. Зважаючи на ці особливості, цікавим видається порівняльний аналіз функціонування ФО в авторській мові і в мові персонажів на матеріалі прози О. Гончара і П. Загребельного з метою з'ясувати, як риси ідіостилю письменника виявляються у фразеології авторської мови та мови персонажів. Уважаємо дослідження фразеології творів названих авторів у такому аспекті виправданим, оскільки це питання, за винятком побіжних зауважень у кількох працях (13, 85, 98, 121), є мало вивченим.
Очевидно, першим аспектом дослідження функціонування ФО в мові автора та персонажів має бути кількісне співвідношення фразеологізмів у цих складниках художнього твору. Дослідники деяких творів О. Гончара говорять про переважання ФО у мові персонажів.
Так, І. Білодід, аналізуючи фразеологію "Прапороносців", писав: "Майже всі фразеологізми О. Гончар... вкладає в уста персонажів, підкреслюючи цим їх загальнонародне значення, з яким зливаються й індивідуально-авторські прийоми" [16, с. 173]. Подібну думку висловлює Н. Москаленко: "Особливо насичена фразеологізмами мова деяких героїв (на першому місці тут - мова Хоми Хаєцького, Брянського, Воронцова), значно менше фразеологізмів в авторській мові та й у мовних партіях інших персонажів" [98, с. 70]. У фразеологічному складі роману "Тронка", на думку Н. Бабич, також помітна перевага ФО в мові персонажів [13, с. 131]. Однак ми вважаємо, що говорити про значну перевагу ФО в мові персонажів немає підстав. За нашими спостереженнями, здебільшого стійкі словосполучення відносно рівномірно розподілені між мовою автора і мовою героїв твору. Наприклад, у мові "Прапороносців" співвідношення фразеологізмів в авторській мові і мові персонажів - 58% і 42%, у повісті "Земля гуде" - 42% і 58%, у "Тронці" - 56% і 44%, у повісті "Далекі вогнища" - 60% і 40%. Визначаючи це співвідношення, ми зараховуємо до прямої мови і випадки використання невласне прямої мови, оскільки її основою є мовні засоби, характерні для мови персонажа, із збереженням відповідних інтонацій та стилістичних відтінків.
Більш помітною є різниця у вживанні ФО в мові автора та мові персонажів з погляду характеру використання письменником фразеологічного матеріалу. Вона може виявлятися в характерності чи нехарактерності стійких словосполучень для різних форм опису - пейзажів, портретів, сюжетних подій, ліричних відступів тощо, у стильовій належності стійких словосполучень, у їх емоційному забарвленні, у виконуваних ними функціях.
Так, при аналізі фразеологічного матеріалу, який функціонує в авторській мові прози О. Гончара, впадає у вічі така особливість, як нерівномірна насиченість стійкими словосполученнями різних форм опису. Ця нерівномірність, очевидно, може пояснюватись як об'єктивно існуючими внутрішньомовними фактами, незалежними від творчої особистості автора, так і особливостями ідіостилю письменника, які виявляються в наданні переваги тим чи іншим мовним засобам у різних типах оповіді.
Внутрішньомовними чинниками пояснюється невелика кількість ФО, використаних Гончарем у пейзажних описах. Причину цього вбачаємо в тому, що у фразеологічному фонді української мови кількість висловів, що можуть передавати пейзажні деталі, незначна. Творча ж індивідуальність письменника виявляється у наданні переваги фразеологізмам із значенням просторової чи часової необмеженості - скільки сягає зір, без краю, від краю до краю, на всі чотири сторони, немає кінця, на край світу: "У повитих свіжим туманцем далях, скільки сягає око, бовваніють зелені острови сіл у садках..." [1а, 1, с. 101]; "Те, що він [скульптор] побачив перед собою, на мить приголомшило і осліпило його: на широчезній рівнині, скільки сягає зір, яскраво золотились соняшники" [1а, 3, с. 440 - 441]; "Яка краса навкруги! Без краю чиста блакить і живі крапинки птахів по ній - оце такий тепер світ над нами" [1а, 3, с. 554]; "Здається, співає від краю до краю саме повітря, співає марево, що вже
- Київ+380960830922