Ви є тут

Хемінгуей і Гончар: взаємодія художніх систем.

Автор: 
Яремчук Наталія Вікторівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2003
Артикул:
0403U003514
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЖАНРОВА ПОЕТИКА РОМАНІВ
ХЕМІНГУЕЯ І ГОНЧАРА
2.1. Жанрові особливості антивоєнних романів
Літературні роди і жанри - це стійкі форми літературно-художньої свідомості, на основі яких лише і можуть з'явитися справжні індивідуальні художні системи. Неповторний естетичний організм може народитися лише на стійкій основі, і в цьому значенні жанр з'являється як типова художня цілісність, в якій структурні елементи і рівні об'єднані єдиним жанротвірним принципом.
Залишаючи поза увагою різні аспекти дослідження жанру романа (теорія жанру, внутрішньожанрові різновиди роману в його зв'язках з іншими родами літератури і жанрами, індивідуальна своєрідність епічних митців тощо), ми зосередимо свої зусилля, у відповідності до проблеми дисертації, перш за все на дослідженні жанрових особливостей антивоєнних романів Хемінгуея і Гончара.
Інтерпретація літературного твору залежить у багатьох відношеннях від домінуючих у даний час естетичних тенденцій. Але, крім цього, на тлумачення твору, на сприйняття його читачами і критикою, впливає художня система письменника, всередині якої функціонує окремий твір автора. Тут важливо відзначити, що взятий і розглянутий окремо, ніби незалежно від системи, він може мати одну оцінку, а взятий і проаналізований із врахуванням художньої системи в цілому, - уже дещо іншу, більш глибоку й історично більш достовірну. Подібна корекція оцінки має динамічний характер, якщо система митця у цей момент лише формується. І тільки у завершеній художній системі окремий твір матиме своє справжнє значення.
Показові у цьому аспекті антивоєнні романи Хемінгуея "Фієста" і "Прощавай, зброє" та Гончара "Людина і зброя" і "Циклон". Романи сприяють точнішому і глибшому розумінню творчих завоювань митців, особливостей їх художньої системи. Разом із тим масштаби цих творів досягаються лише через співвіднесеність їх із системою ідей і художніх засобів їх втілення, які розробляли прозаїки впродовж всього творчого шляху. Роман "Фієста" насичений і соціально-історичною, і філософською проблематикою, що хвилювала Е.Хемінгуея і до і після його написання. Письменник задумав складну і велику програму, яку розробляв не лише в цьому романі, але і в багатьох наступних своїх творах. Перш за все автора цікавила доля "втраченого покоління". Як і для всього західного суспільства того часу, ця проблема була для нього надзвичайно актуальною. Вперше митець порушив її у збірці оповідань "У наш час". Саме тут він зумів показати трагедію людини на війні і після неї. Глибоко психологічно вмотивовані вчинки і роздуми героїв. Переконливо відтворена їх відчуженість від навколишніх людей: друзів, знайомих і рідних. Тема жорстокості і антилюдяності війни продовжує діяти на свідому і підсвідому сфери письменника і в післявоєнний час.
Роман "Фієста" став літературною сенсацією. Складний новаторський характер роману, його ускладнена структура і пафос викликали дискусії літературознавців і критиків. Поступово склались дві полярні точки зору на роман. Карлос Бейкер у своєму аналізі зробив акцент на життєстверджуюче начало у "Фієсті". А відомий літературний критик Янг - на трагічне. Сам письменник назвав "Фієсту" "трагічною книгою" [45: 58].
Справа в тому, що дехто із літературних критиків (в тому числі і Бейкер, і Кашкін) не зрозумів головної установки Хемінгуея. Вони вбачали певну суперечність між задумом митця і конкретним сюжетом роману, суть якого зводилась до показу двох карнавалів. Отже, вони вбачали в цьому вияв радості життя та земного сприйняття природи. Але тут немає ніякої суперечності. Просто авторові вдалося показати більш рельєфно внутрішню самотність людини через життєрадісний фон. У цьому випадку "зовнішнє" і "внутрішнє" взаємодіють, в результаті чого створюється ефект зайвої людини в суспільстві.
Представники "втраченого покоління" у Хемінгуея, переживши фізично і духовно всі страждання війни, не можуть почуватися повноцінними людьми у післявоєнний час. Сприйняття навколишніх подій, обставин, життєвих колізій відзначається рисами трагізму. Незважаючи на участь в обох карнавалах, рибалку, кориду, подорожування, вони залишаються глибоко нещасними людьми без будь-яких планів чи мрій на майбутнє (Брет, Джейк та ін.).
Фінал роману "Фієста" залишається відкритим. Цей ефект створюється тим, що письменник будує свій твір у формі сповіді центрального героя, яка не може завершитися, оскільки людина ще в дорозі. Джейк не просто розповідає різноманітні події і описує портрети і характери навколишніх людей. Він болісно аналізує свої думки, дії, вчинки, він заглиблюється у свої почуття і відчуває себе глибоко самотньою людиною.
Сьогодні стійко утвердилася точка зору, згідно з якою розвиток роману ХХ століття відбувається через збагачення жанру, через "входження" в роман нових жанрових ознак, які він "вбирає" і переробляє І хоч відомо, що змішані форми ніколи довго не утримуються і не визначають собою істотно характер літератури, через цю взаємодію відбувається накопичення нових ознак, що трансформують старі форми і примушують їх відступити на задній план.
Роман Хемінгуея не лише не є винятком із цього положення, але й може розглядатися саме на головних шляхах розвитку західного роману ХХ ст. При всій видимій традиційності тем і сюжетів повістування "Фієсти" або "Прощавай, зброє" з роками стає все чіткішим їх справжнє новаторство. Сліди його знаходимо і в прагненні письменника по-новому осмислити людину на війні і після неї, і в поєднанні елементів публіцистики і лірики, які пронизують саму тканину хемінгуеївської прози. Ліризм Хемінгуея - явище глибинне. Він проявляється у відчутній присутності на сторінках його романів, що має особливе ідейно-тематичне, а тому й стилістичне відтворення.
Поєднання об'єктивного і суб'єктивного планів у романах Хемінгуея не лише ознака стилю, але й авторська орієнтація на трансформацію традиційного роману, його модернізацію (це з усіх поглядів властиве й прозі Гончара). Але й близькість його з Гончарем теж відносна. Людина у