РОЗДІЛ 2
ЕФЕКТИВНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ
СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІ у СФЕРІ НАУКОВОЇ І НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩИХ
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ
2.1. Ретроспективний аналіз розвитку системи оплати праці наукових
і науково-педагогічних працівників
Оплата праці працівників наукової і науково-технічної діяльності, як один з
елементів загальної системи виробничих відносин, в умовах становлення ринкової
економіки перебуває на стадії розвитку. З метою визначення основних напрямків
формування ефективного механізму стимулювання праці, проведемо ретроспективний
аналіз систем оплати праці наукових і науково-педагогічних працівників вищих
навчальних закладів.
Система оплати праці в галузі вузівської науки проіснувала в радянський період
без змін протягом майже трьох десятиліть – із середини 1957 року до початку
1986 року. В її основу був закладений принцип підвищення посадових окладів для
працівників з науковим ступенем [53,148]. Базовим нормативним актом
післявоєнного періоду із регламентування питань праці наукових працівників була
Постанова Ради Міністрів СРСР від 5 червня 1957р. № 660 [207,193]. Згідно цього
документу всі науково-дослідні установи були поділені на три категорії: перша –
науково-дослідні установи, що займаються вирішенням особливо важливих наукових
проблем; друга – установи, що розробляють проблеми, які мають велике значення
для базових галузей народного господарства та розвитку культури; третя – інші
науково-дослідні установи. Вищі навчальні заклади були віднесені до третьої
групи науково-дослідних установ. Така диференціація передбачала, що розмір
оплати праці керівників організації і наукових працівників повинен визначатись
важливістю тематики НДДКР, а не обсягами виконуваних робіт. Ідея поставити в
залежність розмір матеріальної винагороди від значущості тематики досліджень та
розробок є, на нашу думку, найбільш правильною. Даний принцип актуальний і в
умовах формування системи оплати праці ринкового типу. Суттєвим моментом
постанови Ради Міністрів СРСР від 5 червня 1957 року № 660 була значна
диференціація посадових окладів для працівників, які мали науковий ступінь
доктора та кандидата наук, що стимулювало підвищення кваліфікації
співробітників шляхом захисту дисертацій. Третім нововведенням в області оплати
праці наукових працівників вищих навчальних закладів згідно з даною постановою
стало збільшення посадових окладів з урахуванням стажу науково-педагогічної
роботи на відміну від виплат за вислугу років, що існували раніше. Цим була
зроблена додаткова спроба утримати і закріпити персонал в галузі науки.
Постановою передбачалось введення надбавок фахівцям, що мають науковий ступінь
і працюють за спеціальністю на підприємствах народного господарства, що
стимулювало підвищення рівня кваліфікації інженерно-технічних працівників
промислових підприємств. Згідно із зазначеною постановою на розмір заробітної
плати наукових працівників впливали такі фактори:
- категорія науково-дослідної установи;
- галузь народного господарства, до якої була віднесена науково-дослідна
установа;
- територіальне місцезнаходження науково-дослідної установи;
- посада, яку займає науковий працівник;
- рівень кваліфікації (наявність наукового ступеня та вченого звання);
- стаж роботи.
До 1985 року подальші зміни в системі оплати праці в галузі науки стосувались
лише працівників без наукового ступеня.
Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 24 вересня 1968 року № 760
[207,199] була впорядкована загальна система посадових окладів всіх працівників
науково-дослідних організацій (не тільки наукових співробітників) без наукового
ступеня. Згідно з цією постановою нова система матеріального стимулювання
передбачала доплату за високу кваліфікацію особам без наукових ступенів,
виплати за особливі умови праці та ін. Для працівників, що мали ступінь доктора
чи кандидата наук, без змін діяла система окладів, встановлена в 1957 р.
З переходом до єдиної системи окладів для наукових працівників з науковим
ступенем і без нього була зроблена спроба створити більш справедливу систему
оплати праці в науковій сфері. На думку фахівців, доцільність такого рішення
була зумовлена такими факторами:
– по-перше, науковий ступінь не є прямим показником творчої віддачі наукових
працівників та якості їх праці;
– по-друге, автоматичне підвищення окладу після присвоєння наукового ступеня
створює ажіотаж з приводу “дисертаційних справ”, оформлення дисертації нерідко
відволікає співробітників від виконання службових обов’язків [41,127].
Однак, передбачені даною постановою заходи мали і недоліки. Відсутність
надбавок за науковий ступінь стала однією з вагомих причин небажання науковців
проводити дисертаційне дослідження й здобувати науковий ступінь кандидата чи
доктора наук.
Із середини 80-х років було здійснено ряд заходів з удосконалення системи
оплати праці у сфері наукової і науково-технічної діяльності з метою підвищення
ефективності функціонування наукових колективів.
Згідно зі схемами посадових окладів, чинними до травня 1985 року, для наукових
співробітників встановлювались лише дві посади: молодший науковий співробітник
та старший науковий співробітник з відповідним діапазоном окладів (табл.2.1).
Такий незначний перелік посад стримував професійний ріст працівників, а
обмежений діапазон окладів не дозволяв суттєво диференціювати заробітну плату
співробітників в залежності від ефективності їх праці та рівня кваліфікації.
Так, постанова ЦК КПРС, Ради міністрів СРСР та ВЦРПС від 22 травня 1985 року №
462 “Про вдосконалення оплати праці наукових працівників, конструкторів та
технологів промисловості” передбачала:
- відмову від механічного підвищен
- Київ+380960830922