РОЗДІЛ 2
ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СІМЕЙНО-ПОБУТОВИХ ПРОБЛЕМ І КОНФЛІКТІВ У РОДИНАХ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ
Щоб зрозуміти сутність сімейно-побутової сфери особистості, характер життєдіяльності сім'ї, її внутрішню структуру, необхідний аналіз того соціального середовища, у якому вона існує, оскільки сім'я виступає елементом цієї складної суспільної системи.
Соціальне середовище являє собою систему загальних, специфічних і індивідуальних сторін і елементів, що виступають як єдине ціле [169, С. 39]. Важливість його аналізу цілком очевидна, тому що практика спонукає розглядати середовище, яке безпосередньо оточує людину, в її побутовій діяльності. Вивчення соціально-побутового середовища є важливим ще й тому, що більшість антисуспільних проявів і порушень норм моралі відбувається саме в цій галузі громадського життя.
2.1. Вплив соціально-побутового середовища на особистість та виникнення сімейних конфліктів
При визначенні соціально-побутового середовища, як і взагалі соціального середовища, необхідно враховувати характер діяльності й спілкування людей у цій сфері, і мати на увазі особливості їхнього прояву. Соціально-побутове середовище породжується діяльністю людини поза виробничою й соціально-політичною сферою [169, С. 42]. Йому притаманні специфічні риси, певний ступінь розвиненості й стійкості внутрішніх зв'язків та розвитку відносин між людьми.
Аналізуючи побутове середовище, варто також виділити форми спілкування, які виникають у цій сфері, а саме: сім'я, родинні стосунки, приятельські й товариські групи, сусідство й інші побутові об'єднання.
Однією з основних і стійких форм побутової спільності є сім'я. Вона виступає носієм предметних і особистісних елементів соціально-побутового середовища й представляє один із її типів. Сімейно-побутове середовище характеризується, насамперед, складом її членів - за віком, заняттям, родинними відносинами. Істотну сторону в житті родини займають її матеріально-економічні умови: бюджет, житло, харчування, одяг - усе те, що становить її предметне оточення.
Соціально-побутове середовище характеризується особливостями рольових функцій: чоловік, дружина, батько, мати, син, дочка, друзі - усе це створює відносини близькості, інтимності й навіть замкнутості [169, С. 45-46]. Також кожна сім'я має свою культурну спрямованість: грамотність і освіченість її членів, відношення до релігії і тощо.
Одним із найактивніших чинників сім'ї є особисті взаємини, що створюють її моральну атмосферу. Моральна атмосфера, у свою чергу, складає духовну сторону життя родини і визначає установки, погляди, уявлення, почуття її членів. До "мікроклімату" сім'ї необхідно віднести також як режим життя, розподіл обов'язків, рівень мовної культури тощо. Відображаючи в собі особливості визначеного суспільного укладу, сім'я в той же час утворює відносно самостійну мікроатмосферу, яка є найближчим середовищем для кожної людини.
При аналізі побутового середовища важливим є врахування територіальної ознаки, оскільки що тип поселення визначає особливості побуту - споживання матеріальних і духовних благ, задоволення культурно-побутових запитів, повсякденні заняття, спілкування людей. Від типу поселення залежать благоустрій житла, організація харчування, побутового обслуговування, наявність дитячих закладів і т. ін. Тому цілком правомірним є виділення соціально-побутового середовища великого промислового міста, малого міста, селища міського типу, поселення, села тощо.
Розходження між міським і сільським середовищами стосуються не тільки їхньої предметної сторони, але й особистісних відносин, видів діяльності, форм спілкування. Так, умови великого міста розширюють сферу спілкування людей, створюють більші, ніж у сільській місцевості, можливості вибору професій, організації дозвілля тощо. В сільських же умовах велике значення має сусідство як норма спілкування, що пояснюється більшою усталеністю й осілістю життя: людину знають усі, і вона всіх знає [169, С. 48-51].
Суттєвий вплив соціально-побутове середовище здійснює на розвиток особистості, її рис та елементів структури. Індивідуальні риси, обумовлені соціально-побутовим середовищем, відіграють важливу роль у характеристиці особистості.
Однак сфера побуту може стати не тільки джерелом здорових потреб, які визначають позитивну спрямованість діяльності, але й сприяти появі негативних рис: прояву насильства, побутового хуліганства, пияцтва тощо [170, С. 60]. Наприклад, більшість дослідників вважають, що алкоголізм тісно зв'язаний із соціально-побутовим середовищем [170; 22; 190]. Причини алкоголізму, роблять вони висновок, лежать не в аномалії або хворобі особистості, а залежать від конкретних умов, вирішальну роль серед яких відіграє мікросоціальне середовище.
Отже, у зв'язку з тим, що для побутового середовища характерні відносна замкнутість і відособленість (побут тісно пов'язаний із сім'єю, інтимністю родинних відносин), можливість проникнення й управління процесами, які там відбуваються, утруднена. Відтак, соціально-побутове середовище, відбиваючи в собі сукупність суспільних відносин, виявляється середовищем, яке часто породжує негативні риси особистості.
Але наявність негативних рис, які породжуються соціально-побутовим середовищем і стають часом типовими, не означає, що воно пов'язане лише з подібними явищами. Удосконалювання матеріально-побутових умов, розширення побутової діяльності й спілкування, постійна увага до повсякденного життя здатні збільшувати потенціал позитивного впливу на розвиток особистості.
Таким чином, соціально-побутове середовище характеризується переліком специфічних рис, які відрізняють його від інших сфер життя людини, і визначає ряд типологічних якостей особистості. Побутова діяльність, спрямована на виконання сімейних обов'язків, сприяє появі в структурі особистості як позитивних, так і негативних якостей: споживчої спрямованості, пияцтва, насильства й ін. Виділення типологічних якостей о