Вы здесь

Договір фінансового лізингу

Автор: 
Якубівський Ігор Євгенович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U003883
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ, СТОРОНИ ТА ЗМІСТ
ДОГОВОРУ ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ
2.1. Поняття і правова природа договору фінансового лізингу
Правовою формою опосередкування відносин між суб’єктами при здійсненні
фінансового лізингу є договір. Це випливає із ч.2 ст.1 Закону України “Про
лізинг”, у якій сказано, що лізинг здійснюється за договором лізингу, який
регулює правовідносини між суб’єктами лізингу. Водночас, договір як різновид
угоди (правочину) (ч.2 ст.41 ЦК 1963 р.; ч.2 ст.202 ЦК 2003 р.) виступає також
юридичним фактом, який є підставою виникнення правовідносин між суб’єктами
(ст.4 ЦК 1963 р.; ч.2 ст.11 ЦК 2003 р.). Таким чином договір фінансового
лізингу варто розглядати як підставу виникнення та засіб врегулювання
правовідносин між суб’єктами при здійсненні фінансового лізингу.
Разом з тим, постає питання про те, чи є договір фінансового лізингу єдиною
договірною формою, за допомогою якою опосередковуються відносини при здійсненні
фінансового лізингу. Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України “Про лізинг”, лізинг
здійснюється за договором лізингу. В Інформаційному листі Вищого арбітражного
суду України (тепер – Вищий господарський суд України) від 23 березня 1998 р. №
01-8/104 “Про Закон України “Про лізинг”” [68], положення ч.2 ст.1 Закону
України “Про лізинг” тлумачиться категорично: лізинг може здійснюватись тільки
на підставі договору лізингу. Така позиція законодавця та наведене її
тлумачення змушує розглядати договір фінансового лізингу в якості єдиного
договору, яким можуть опосередковуватись відносини між суб’єктами при
здійсненні фінансового лізингу. Поряд з цим ст.ст.11,12 Закону України “Про
лізинг” передбачено укладення договору купівлі-продажу об’єкта лізингу між
лізингодавцем та продавцем. Тому позиція, викладена у наведеному вище
інформаційному листі Вищого арбітражного суду України, є недостатньо
обґрунтованою, оскільки, як це випливає зі змісту Закону України “Про лізинг”,
крім договору лізингу може укладатись договір купівлі-продажу між лізингодавцем
і продавцем.
У літературі дане питання теж вирішується неоднозначно. Так, І.Назарчук
зазначає, що будь-які відносини лізингу можуть здійснюватись лише на підставі
договору лізингу, хоча далі автор визнає, що в практичній діяльності здійснення
операції лізингу вимагає залучення до неї, додатково, інших сторін, та,
відповідно, укладення інших угод [69]. Я.Б.Усенко вказує на те, що лізинг майна
регулюється системою договорів, серед яких основними є договір купівлі-продажу
лізингового майна між продавцем і лізингодавцем та договір власне лізингу між
лізингодавцем і лізингоодержувачем. Разом з тим, – пише далі автор:
застосовуються й тристоронні лізингові угоди [70].
На нашу думку, договір фінансового лізингу варто розглядати як обов’язковий,
проте не єдиний договір, яким опосередковуються відносини між суб’єктами при
здійсненні фінансового лізингу. Тому ч.2 ст.1 Закону України “Про лізинг” варто
викласти в наступній редакції: “Лізинг здійснюється за договором лізингу, а
також за іншими договорами, які можуть укладатися за участю лізингодавця та
лізингоодержувача”.
У Законі України “Про лізинг” відсутнє визначення договору фінансового лізингу,
як і, зрештою, договору лізингу. Оскільки договір фінансового лізингу є
договірною формою, що відповідає такому виду лізингу, як фінансовий, то
з’ясування його юридичної природи та місця у системі договірного права потрібно
проводити шляхом тлумачення відповідних норм Закону України “Про лізинг”,
зокрема, загальних положень про договір лізингу, а також норм, що стосуються
фінансового лізингу. Це дасть змогу виділити найбільш істотні, видоутворюючі
ознаки даного договору та сформулювати його визначення.
В науці цивільного права прийнято класифікувати договори за певними критеріями.
Як зазначає В.В.Луць, класифікація договорів має сприяти глибшому з’ясуванню їх
природи і змісту, виявленню спільних рис та особливостей, дальшому
вдосконаленню законодавства про договори /55/ [/55/44) стор.22.]).
Залежно від того, волевиявлення скількох суб’єктів потрібне для укладення угод
(правочинів), останні поділяють на одно-, дво- і багатосторонні /71/ [/71/45)
стор.169.
]). Відповідно до ч.2 ст.41 ЦК 1963 р. (ч.2 ст.202 ЦК 2003 р.), договори – це
дво- або багатосторонні угоди (правочини).
Згідно із ч.1 ст.6 Закону України “Про лізинг”, договір лізингу укладається у
формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача та
продавця об’єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і
лізингоодержувачем. При цьому закон не містить прямої вказівки на те, що
договір лізингу у формі багатосторонньої угоди (правочину) укладається лише при
непрямому лізингу, а у формі двосторонньої угоди (правочину) – лише при прямому
лізингу. А тому, виходячи з норм Закону України “Про лізинг”, при здійсненні
фінансового лізингу можливі два варіанти договірного оформлення цих відносин:
1) укладається один договір за участю лізингодавця, лізингоодержувача та
продавця;
2) укладається два договори – договір фінансового лізингу між лізингодавцем і
лізингоодержувачем та договір купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем.
У першому випадку для укладення договору необхідне волевиявлення трьох
суб’єктів – лізингодавця, лізингоодержувача та продавця, тобто має місце
багатостороння угода (правочин). У другому випадку укладення договору
фінансового лізингу вимагає волевиявлення двох суб’єктів – лізингодавця та
лізингоодержувача, тобто мова йде про двосторонню угоду (правочин).
Слід зауважити, що у світовій практиці утвердилася позиція, згідно з якою
відносини фінансового лізингу оформляютьс