РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Об’єкти дослідження. Характеристика лікарських
і допоміжних речовин
Вибір лікарських і допоміжних речовин був зумовлений їх спрямованістю дії
(протипроменева, протизапальна, репаративна, плівкоутворююча), доступністю
сировинної бази. Використані в дослідженнях матеріали відповідали вимогам НТД
[144, 145].
Лікарські речовини.
Фенольний гідрофобний препарат прополісу (ФГПП) (ФС 42У-34-20-95) – порошок
буро-коричневого кольору зі специфічним запахом. Розчинний у 95% спирті,
практично не розчинний у воді, хлороформі. У хімічному відношенні – це комплекс
біологічно активних сполук фенольної природи (похідних флавона, флавонола,
фенолкарбонових кислот, оксикумаринів).
ФГПП застосовується як протизапальний, антимікробний, репаративний засіб.
Тримекаїн (ФС 42-2390-97).
2,4,6–триметиланіліду диетиламінооцтової кислоти гідрохлорид.
Білий або білий зі слабким жовтуватим відтінком кристалічний порошок, дуже
легко розчинний у воді, легко розчинний у 95% спирті та хлороформі, практично
не розчинний у ефірі.
Тримекаїн – активний місцевоанестезуючий засіб. Викликає швидко наступаючу,
глибоку, тривалу інфільтраційну, провідникову, перидуральну, внутрішньокісткову
та внутрішньовенну анестезію; у більш високих концентраціях (2-5%) викликає
також поверхневу анестезію. Тримекаїн виявляє більш сильну і більш тривалу дію,
ніж новокаїн. Відносно малотоксичний, не виявляє подразнюючої дії на тканини.
Допоміжні речовини
Полівінілпіролідон (ПВП) (ФС 42-1194-98).
Являє собою прозорий аморфний і гігроскопічний полімерний порошок.
Термопластичний.
ПВП розчинний у воді і ряді інших розчинників (аліфатичних спиртах,
етиленгліколі, гліцерині та ін.). Розчини ПВП знижують проникненість капілярів,
виявляють захисну дію при променевому ураженні, зв’язуючи продукти білкового
розпаду, утворені при опроміненні. ПВП не виявляє дії на метаболізм і не
впливає на гемопоез, імунобіологічні процеси у крові [133].
Етилцелюлоза (ТУ 6-05-1028-84) є простим етиловим ефіром целюлози.
[C6H7O2(OH)3–x(OC2H5)x]n
Білий або жовтуватий порошок без запаху. Розчинний майже у всіх органічних
розчинниках, крім насичених вулгеводородів та багатоатомних спиртів,
нерозчинний у воді.
Етилцелюлоза нешкідлива у фізіологічному відношенні.
Олія рицинова (ФС 42У-26-1122-01).
Прозора, щільна і в’язка рідина без кольору, або зі слабким жовтим відтінком.
Запах слабкий, смак своєрідний, неприємний.
Змішується з абсолютним спиртом, льодяною оцтовою кислотою, ефіром і
хлороформом. При охолодженні до 16° застигає у білувату мазеподібну масу.
Спирт етиловий 96% (ДФС 42У-001-97).
Прозора рухома, летка рідина, без кольору, з характерним спиртовим запахом,
пекучим смаком. Змішується у всіх відношеннях з водою, ефіром, хлороформом,
ацетоном та гліцерином.
Хладон 134а (1,1,1,2-тетрафторетан) (ТУ 24-018-0048689-94). Він являє собою газ
без кольору. М.м. – 102,031. Температура кипіння при 0,1 мПа – 26,5°С; r при t
20°C – 1178 кг/м3; критична t° – 101,5°С.
2.2. Фізико-хімічні методи дослідження
Термостатування здійснювали за допомогою ультратермостату ТС-16А з точністю
±0,1°С.
В’язкість модельних сумішей визначали віскозиметром Оствальда (ВПЖ-1) за ДФУ,
с. 23-24.
Поверхневий натяг визначали за методом Ребіндера. В склянку наливали
досліджувану рідину і в зіткнення з її поверхнею приводили скляну трубку з
капілярним кінцем. За допомогою аспіратора в склянці створювали розрядження,
при якому через поверхню рідини продавлюється бульбочка повітря. При цьому
вимірювали максимальну різницю рівнів рідини в трубках манометра. Вимірювання
проводили з водою і досліджуваним розчином.
Поверхневий натяг розраховували за формулою:
r Ч P
s = ––––––– або s = K – P,
де: s – поверхневий натяг, Дж/м2;
r – радіус отвору капіляру;
K – постійна для даного капіляру, яка визначається в окремому досліді з
рідиною, що має відому величину поверхневого натягу (звичайно водою).
Розрахувавши таким чином K, одержимо, що
Відношення тисків можна замінити відношенням різності рівня рідини у трубках
манометру h і hH2O.
Формула розрухунку:
Визначення питомої електричної провідності проводили за допомогою мосту
змінного струму Р-568. Джерелом змінного струму був звуковий генератор. Міст
працював на частоті 1000 Гц, на електроди комірки подавалася напруга 10 В.
Вимірювання проводили у термостаті при 25°С.
Питому електропровідність розчинів визначали за формулою:
де ж – питома електрична провідність, Сm Ч m-1,
K – стала комірки, м-1,
R – виміряний опір, Ом.
Показник заломлення розчинів вимірювали за допомогою лабораторного
рефрактометру RL-2 [144].
Проникність для пари води (в мг/см2) за добу визначали у приладі
С.А.Рейтлінгеру [119].
В основі дослідження – принцип виміру тиску у вакуумірованій камері, замкнутою
плівкою, яку заздалегідь наносять на папіросний папір і висушують у
відповідному режимі.
Величину проникненості (Р) розраховують за формулою:
де P2 – P1 – різниця показників ртутного манометру за час
(t2–t1), мм рт.ст.;
T – абсолютна температура випробування, К;
l – товщина плівки, см;
Ps – тиск газу над плівкою, мм рт.ст.;
K – коефіцієнт.
Коефіцієнт K визначають з рівняння:
де V – об’єм внутрішньої частини, приладу, см3;
A – робоча поверхня плівки, см2.
В дослідженнях по вивченню фізико-хімічних властивостей плівок використані
стандартні методи дослідження [146, 147].
Еластичність плівок виміряли на приладі ШГ-1 (ОСТ № 6806-53), який являє собою
набір з шести стальних стержнів, які закріплені на станині. Плівку наносять на
металеву підложку або армірують папіросним папером. Пластинку з плівкою щільно
притискають до стержню,
- Київ+380960830922