Інтеграція виробництва і переробки молока в підприємствах АПК

РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА СТАНУ РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У МОЛОКОПРОДУКТОВОМУ ПІДКОМПЛЕКСІ
2.1. Економічні відносини у процесі інтеграції виробництва і переробки молочної продукції
0б'єктивний процес суспільного поділу праці неминуче зумовлює розвиток інтеграції виробництва в галузях агропромислового комплексу, спрямованої на поєднання економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників і промислових переробних підприємств. 0б'єднуючi функції інтеграції стають досить важливим дієвим чинником ефективного використання сільськогосподарської сировини, створення організаційно-економічних умов забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Саме ринковий механізм регулювання відтворювального процесу викликає необхідність дедалі тіснішого технологічного й організаційного поєднання окремих галузей виробництва, узгодженої їх діяльності, зорієнтованої на кінцевий результат.
Процес інтеграції в АПК набув досить значного поширення у сферах виробництва і переробки сільськогосподарської продукції та доведення її до споживача ще наприкінці 80-х років. Найбільш розповсюдженими агропромисловими формуваннями на той час були агропромислові комбінати, агропромислові й агроторговельні підприємства та агрофірми. Ці структури за короткий проміжок часу в цілому довели переваги нової форми господарювання порівняно з відокремленими сферами діяльності навіть за умови жорстокої її централізованої регламентації.
Із сукупності комбінатів окремі з них мали кращі показники виробничо-економічної діяльності. До таких формувань належав комбінат "Рось" Білоцерківського району Київської області. За чотири роки функціонування комбінату з часу створення (1987-1991) обсяги виробництва рослинницької продукції зросли на 25%, молока - на 30%, м'яса - на 60% при одночасному поліпшенні економічних показників рослинництва і тваринництва.
Порівняно високоефективною була й діяльність агропромислових підприємств та агрофірм. Маючи підрозділи по переробці, зберіганню та реалізації продукції, вони довели економічну доцільність існування формувань такого типу. В 1988-1990 рр. у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь агрофірмами було вироблено валової продукції в півтора рази більше, ніж у середньому по Україні, при вищій на 5,6% продуктивності праці. У 1990 р. проти 1988 р. виробництво зерна в агрофірмах зросло на 29,5%, картоплі - на 42,7, овочів - на 28,3, плодів - на 63,8, молока - на 26,0%. Підвищилась урожайність сільськогосподарських культур: зернових - на 22,2%, картоплі - на 29,2, плодів - на 33,8%. Поліпшився фінансовий стан агрофірм. У 1990 р. вони одержали прибутку в 1,7 рази більше, ніж у 1988 р. [66, с.292-293].
Однак у подальшому, в період переходу від централізовано регульованої до ринкової економіки, з'ясувалося, що ці структури, в яких переважали адміністративні методи управління, виявились не готовими до зміни ринкового середовища. В них, як і в цілому по країні, відбулось істотне зменшення обсягів виробництва практично усіх видів сільськогосподарської продукції, погіршилися економічні показники господарської діяльності. Звичайно, такі зміни були зумовлені рядом об'єктивних причин: загальною економічною кризою в країні, порушенням еквівалентності обміну продукції сільського господарства на товари промислового виробництва, зниженням попиту на продовольство внаслідок значного підвищення роздрібних цін і зменшення реальних доходів населення. Ускладнювало ситуацію й ігноруванням економічних інтересів виробників сировини з боку переробників. Останні, як центральна ланка інтеграційної структури зловживали можливістю диктату цін на сировину сільськогосподарським виробникам на свою користь. Розрахунки переробників із постачальниками сировини проводилися несвоєчасно. При відсутності вільних коштів переробники не виконували й інших функцій, передбачених установчим договором. Як наслідок, з часом такі структури розпалися.
Розвиток агропромислової інтеграції має свою історію поетапного здійснення - від простих до складніших організаційних форм, пов'язаних із формуванням ринкових відносин, становленням ринкової економіки. До простої, або початкової, форми можна віднести постійні, стійкі зв'язки щодо виробництва сільськогосподарської продукції та передачі її переробним підприємствам і торговельним організаціям на договірній основі, тобто шляхом укладання дво- або багатосторонніх договорів.
Нині у переважній більшості випадків відносини між сільськогосподарськими й переробними підприємствами грунтуються на укладених ними договорах, в яких обумовлюються строки, обсяги й асортимент поставок та технологічна якість сировини, з одного боку, а з другого - розрахункові ціни й строки розрахунків за поставлену сировину. У вітчизняній практиці договори, що укладаються між виробниками молока й переробниками, виконуються не повністю. Укладені між ними договори не гарантують переробним підприємствам отримання певної кількості сировини відповідної якості, що передбачено у договорах, а виробникам - вчасного отримання коштів за свою продукцію.
Сільськогосподарські підприємства не достатньо зацікавлені постачати молоко на переробні підприємства, оскільки часто отримували гроші за свою продукцію із запізненням. Крім того, внаслідок великої кредиторської заборгованості перед державою та іншими підприємствами, а також існування практики стягнення банками боргів до бюджету з рахунків господарств, вони не завжди мали змогу самостійно розпоряджатися цими коштами. Продаж молока на ринку забезпечував їм можливість своєчасного отримання готівкових коштів і використання їх на невідкладні потреби. Тому, підписавши договір на продаж певної кількості молока протягом року, сільськогосподарські підприємства у будь-який час могли припинити постачання продукції без пояснень.
Тенденцію виконання договірних зобов'язань на постачання молока до переробних підприємств можна розглянути на прикладі ВАТ "ВІТА" (м. Біла Церква, Київська область), (табл.2.1).